о ф ╕ ц ╕ й н и й   в е б - п о р т а л   м ╕ с т а   п р и л у к и
ukrainian english russian
додому пошта

Видатн╕ прилучани

    АЛГАЗ╤Н ОЛЕКСАНДР КУЗЬМОВИЧ
(1914-1984)
Герой Радянського Союзу
Народився 14 березня 1914 року в м╕ст╕ Дебальцеве, нин╕ Донецько╖ област╕, в с╕м’╖ роб╕тника. В 1916 роц╕ с╕м’я пере╖хала до села Голуб╕вки (нин╕ Ком╕сар╕вка) Лугансько╖ област╕. Одержавши неповну середню осв╕ту, працював слюсарем, пом╕чником машин╕ста паровоза. У 1934 роц╕ п╕сля зак╕нчення педагог╕чних курс╕в працював учителем в Луганськ╕й школ╕-╕нтернат. У 1937 роц╕ зак╕нчив ╢йське в╕йськово-морське училище. П╕д час в╕йни з Ф╕нлянд╕╓ю стр╕лець-бомбардувальник О.Алгаз╕н зд╕йснив 47 бойових вильот╕в, за що був нагороджений орденом Червоно╖ З╕рки. В перш╕ дн╕ Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни Алгаз╕н приймав участь у нальотах на Берл╕н, наносив бомбов╕ удари по найважлив╕ших в╕йськових об’╓ктах у глибокому тилу ворога.
До вересня 1943 року О.Алгаз╕н зд╕йснив 195 усп╕шних бойових вильот╕в.
18 вересня 1943 року за усп╕шне проведення бойових операц╕й та проявлений при цьому геро╖зм О.К.Алгаз╕ну присво╓но звання Героя Радянського Союзу.
П╕сля в╕йни служив штурманом ескадриль╖ бомбардувального ав╕аполку в Прилуках, Б╕л╕й Церкв╕. Зв╕льнився в запас у 1954 роц╕ у званн╕ п╕дполковника. З 1954 року разом ╕з с╕м’╓ю (дружина, син) проживав у Прилуках. Проводив велику виховну й патр╕отичну роботу серед п╕дростаючого покол╕ння ╕ молод╕ Прилук.
За участь у Велик╕й В╕тчизнян╕й в╕йн╕ нагороджений медаллю “Золота З╕рка”, орденом Лен╕на, двома орденами Червоного Прапора, орденом В╕тчизняно╖ в╕йни 1-го ступеня, орденом Червоно╖ З╕рки, медалями: “За оборону Лен╕нграда”, “За оборону Москви”, “За бойов╕ заслуги”, “За оборону Стал╕нграда”, “За взяття Будапешту”, “За взяття Кен╕гсберга”, “За взяття Берл╕на”, “За перемогу над Н╕меччиною”.
Помер Олександр Кузьмович 22 кв╕тня 1984 року. Похований на м╕ському кладовищ╕ “Новий Побут”.
Одна з вулиць м╕ста носить його ╕м’я. У в╕йськовому м╕стечку встановлено погруддя Героя.


    АНДР╤ЯКА МИКОЛА ╤ВАНОВИЧ
(1905 - 1977)
заслужений художник Рос╕╖
Народився 24 с╕чня 1905 року в м╕ст╕ Прилуки, батько – машин╕ст паровоза, мати –домогосподарка.
Малюванням почав захоплюватись ще в дитяч╕ роки, але доля вир╕шила по-╕ншому. У 14-р╕чному в╕ц╕ п╕шов працювати слюсарем у зал╕зничне депо станц╕╖ Прилуки. У 1923 роц╕ пере╖хав до Москви ╕, працюючи на завод╕, навчався на роб╕тничому факультет╕ мистецтв.
Зак╕нчивши у 1937 роц╕ живописний факультет Лен╕нградсько╖ Академ╕╖ мистецтв, був направлений до Москви, де працював художником, реставратором.
У 1939 роц╕ Миколу ╤вановича прийнято до Сп╕лки художник╕в.
З початку Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни був пол╕труком стр╕лецько╖ роти, а п╕зн╕ше - командиром взводу розв╕дки. З 1943 року ╕ до к╕нця в╕йни – художником арм╕йських ╕ фронтових газет.
За участь у Велик╕й В╕тчизнян╕й в╕йн╕ нагороджений орденами В╕тчизняно╖ в╕йни ╤╤ ступеня, Червоно╖ З╕рки.
З 1947 по 1952 р╕к працював у студ╕╖ в╕йськових художник╕в ╕мен╕ Трекова. Андр╕яка - один ╕з автор╕в панорами "Стал╕нградська битва", д╕орами "Форсування Дн╕пра". Основн╕ теми творчост╕ – в╕йськова, побутова, портрет, пейзаж.
Протягом майже 40 рок╕в Микола ╤ванович сво╓ вм╕ння й досв╕д передавав учням одн╕╓╖ з московських художн╕х шк╕л як викладач, директор.
У 1968 роц╕ за активну творчу роботу ╕ педагог╕чну д╕яльн╕сть М.╤.Андр╕яка був удосто╓ний звання заслуженого художника Рос╕╖. Його твори займають г╕дне м╕сце в багатьох музеях Рос╕╖, Укра╖ни. Дек╕лька роб╕т збер╕гаються ╕ в Прилуцькому кра╓знавчому музе╖.


    АНТОНСЬКИЙ-ПРОКОПОВИЧ АНТОН АНТОНОВИЧ
(1762 - 1848)
педагог, л╕тератор, професор
Народився в 1762 роц╕ в м╕ст╕ Прилуки в родин╕ священика. Навчався у вищ╕й школ╕ – Ки╖вськ╕й академ╕╖. У 1782 роц╕ перев╕вся до Московського ун╕верситету, де одночасно навчався на ф╕лософському та медичному факультетах. Усп╕шне навчання в ун╕верситет╕ було в╕дзначене трьома ср╕бними медалями.
П╕сля зак╕нчення ун╕верситету Антонський-Прокопович працював бакалавром учительського ╕нституту, репетитором при ун╕верситетськ╕й г╕мназ╕╖, ад'ютантом кафедри енциклопед╕╖ та натурально╖ ╕стор╕╖ Московського ун╕верситету.
З 1788 року Антонський – ╕нспектор ╕ екстраординарний професор ун╕верситетського панс╕ону, ╕з 1794 року – професор, зав╕дуючий кафедрою с╕льського господарства, а з 1818 року – ректор ун╕верситету. У цьому ж роц╕ йому присуджено звання заслуженого професора.
Найголовн╕шою, найулюблен╕шою серед посад, як╕ займав Антон Антонович, була посада директора шляхетного панс╕ону. Ц╕й справ╕ в╕н в╕ддав ус╕ сво╖ сили. У панс╕он╕ навчалися так╕ в╕дом╕ д╕яч╕ як В.Жуковський, О.Грибо╓дов, Д.Писар╓в, М.Лермонтов, М.Фонв╕з╕н...
Заняття в панс╕он╕ були побудован╕ так, щоб "не обмежувати природних зд╕бностей ╕ не вимагати в╕д д╕тей р╕вних в усьому усп╕х╕в". Випускники волод╕ли ╜рунтовними знаннями предмет╕в зг╕дно ╖х нахилу й обдарування.
У 1830 роц╕ Антонський-Прокопович у чин╕ д╕йсного статського радника залишив ун╕верситет ╕ панс╕он.
Велик╕ заслуги А.Антонського-Прокоповича як у педагог╕чн╕й д╕яльност╕, так ╕ в л╕тератур╕. Ним написано 20 навчальних пос╕бник╕в для вихованц╕в панс╕ону. Пос╕бники "Читання для серця й розуму", "Роздуми про виховання" набули особливо╖ популярност╕ й вважалися найкращими в т╕ часи.
В╕н – автор енциклопед╕╖ по натуральн╕й ╕стор╕╖, х╕м╕╖, ф╕зиц╕.
Помер Антон Антонович 8 липня 1848 року. Похований на територ╕╖ Московського Донського монастиря в склеп╕, поруч ╕з сво╖м братом Михайлом Антоновичем.


    Б╤ЛЕЦЬКИЙ-НОСЕНКО ПАВЛО ПАВЛОВИЧ
(╤774 - 1856)
укра╖нський письменник, педагог, автор першого укра╖нського словника
Народився 16 серпня 1774 року в м╕ст╕ Прилуки у дворянськ╕й с╕м’╖. З 1779 по 1793 р╕к навчався в Петербурзькому шляхетському сухопутному кадетському корпус╕. П╕сля зак╕нчення навчання, в чин╕ поручика брав участь у в╕йськових походах п╕д командуванням О.В.Суворова. За проявлен╕ мужн╕сть ╕ хоробр╕сть нагороджений золотим хрестом ╕ годинником, прикрашеним д╕амантами. П╕сля виходу у в╕дставку, в 1797 роц╕, в чин╕ штабс-кап╕тана, повернувся на Прилуччину. У сво╖й садиб╕, на Лапинцях, орган╕зував панс╕он, де навчалися д╕ти в╕ком в╕д 7 до 10 рок╕в. Ус╕ предмети: ╕ноземн╕ мови, арифметику, геометр╕ю, ф╕зику, ╕стор╕ю, географ╕ю, малювання, поез╕ю, м╕фолог╕ю, риторику – викладав сам Павло Павлович. Займаючись педагог╕чною д╕яльн╕стю, складав словники, п╕дручники по лог╕ц╕, етиц╕, писав прац╕ з економ╕ки, медицини, природознавства, с╕льського господарства, етнограф╕╖, л╕нгв╕стики, археолог╕╖. Найб╕льша його спадщина залишилась в поетичних ╕ прозових творах. Автор поеми "Торпин╕ада", роману "З╕нов╕й Богдан Хмельницький", драми "╤ван Золотаренко", багатьох балад, байок, першого укра╖нського словника.
37 рок╕в прослужив Б╕лецький-Носенко почесним наглядачем пов╕тових училищ Прилуччини, не отримуючи платн╕, але не жал╕в сво╖х кошт╕в для ╖х п╕дтримки.
Прид╕ляв значну увагу вихованню патр╕отичних почутт╕в та дружб╕ д╕тей р╕зних нац╕ональностей. Одним ╕з основних положень педагог╕ки Б╕лецького-Носенко була гуман╕стична ╕дея всеб╕чного гармон╕йного розвитку особистост╕ дитини. Першим в Укра╖н╕ розробив ц╕леспрямовану систему естетичного виховання.
Помер Павло Павлович 2 червня 1856 року у сво╖й садиб╕ на Лапинцях, де й похований.
Активною д╕яльн╕стю на благо свого народу П.П.Б╕лецький-Носенко вписав славну стор╕нку в ╕стор╕ю становлення й розвитку прогресивно╖ педагог╕чно╖ думки в Укра╖н╕ у перш╕й половин╕ XIX стол╕ття.


    БОЙКО ВОЛОДИМИР ╤ВАНОВИЧ
(1928 - 2007)
народний артист Укра╖ни, Почесний громадянин Прилук
Народився 10 кв╕тня 1928 року в Прилуках у родин╕ роб╕тника. П╕сля зак╕нчення неповно╖ середньо╖ школи № 13, працював на завод╕ пластмас. Сп╕вати почав ще в ранньому дитинств╕.
З осен╕ 1943 року працював на тютюнов╕й фабриц╕ вантажником, р╕зноробочим, трактористом. Брав участь у художн╕й самод╕яльност╕ при м╕ському Будинку культури. У 1949 роц╕ по╖хав на Донбас. Працював прох╕дником нижнього штреку на шахт╕ "Никитовка".
У вересн╕ 1950 року Володимир Бойко виборов конкурс на зам╕щення вакантно╖ посади артиста – сп╕вака Державного укра╖нського народного хору, ╕ з 18 грудня – у склад╕ хору. Працюючи, зак╕нчив Ки╖вське музичне училище ╕м.Гл╕╓ра, Ки╖вський ╤нститут культури.
У 1967 роц╕ за усп╕шне проведення дн╕в Укра╖ни в Канад╕ (м. Монреаль) нагороджений Почесною грамотою Презид╕╖ Верховно╖ Ради Укра╖ни.
У 1976 роц╕ за усп╕шне проведення гастролей по кра╖нах Латинсько╖ Америки В.Бойку присво╓но звання заслуженого артиста Укра╖ни. У 1987 за видатн╕ заслуги присво╓но почесне звання народного артиста Укра╖ни.
Лауреат Всесв╕тн╕х фестивал╕в мистецтв у Монреал╕, Брюссел╕, Москв╕. У 1997 роц╕ завоював "Золотий кубок" на фестивал╕ фольклорних колектив╕в у Коре╖.
Протягом п╕вв╕ково╖ роботи в Нац╕ональному заслуженому академ╕чному укра╖нському народному хор╕ Укра╖ни ╕м. Г.Верьовки побував ╕з концертами б╕льш як у 50 кра╖нах св╕ту.
В.╤.Бойко – ведучий сол╕ст хору, часто виступав перед прилучанами. Допомагав становленню молодих талант╕в Прилук ╕ виходу ╖х на профес╕йну сцену. У вересн╕ 2001 року йому присво╓но звання Почесного громадянина Прилук.
Володимир ╤ванович передав у дар кра╓знавчому музею понад 100 речей, пов'язаних ╕з його творчою д╕яльн╕стю. Помер у 2007 роц╕.
Виступаючи з концертами в р╕зних кра╖нах св╕ту, як патр╕от м╕ста, на запитання зв╕дки в╕н, завжди в╕дпов╕да╓: "Я козацького роду, ╕з славних Прилук".


    БОНДАР СЕРГ╤Й МИХАЙЛОВИЧ
(1912 – 1990-т╕)
художник, заслужений д╕яч мистецтв Казахстану
Народився 5 лютого 1912 року в сел╕ Ольшана Прилуцького пов╕ту Полтавсько╖ губерн╕╖ в селянськ╕й родин╕. Малювати почав ще в ранньому дитинств╕. Навчався спочатку в земськ╕й, а пот╕м у трудов╕й школах.
У 1920-х роках родина Бондар╕в пере╖хала до Прилук. Першим учителем був художник М.О.Рутченко. З дитинства в╕н закоханий у р╕дний край. Разом ╕з професором В.╤.Масловим брав активну участь у створенн╕ окружного музею в Прилуках.
За порадою Маслова по╖хав до Лен╕нграда ╕ вступив в Академ╕ю мистецтв. Не зак╕нчивши навчання, через скрутне матер╕альне становище, С.Бондар повернувся в Прилуки, а через деякий час по╖хав на зароб╕тки до Ки╓ва ╕ став членом Асоц╕ац╕╖ художник╕в Укра╖ни. Навчався в приватн╕й студ╕╖ в╕домого живописця ╤.Ф.Селезньова. У 1933 роц╕ Бондар пере╖хав до Лен╕нграда, продовжив навчання в Академ╕╖ мистецтв, опановував мистецтво л╕тограф╕╖.
У 1934 брав участь у виставц╕ молодих художник╕в Лен╕нграду, п╕сля яко╖ почалося сп╕вроб╕тництво з видавництвами. На ╖хн╓ замовлення готував портрети полководц╕в Червоно╖ Арм╕╖, кер╕вник╕в держави. У пер╕од Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни працював над випуском оборонних ╕ патр╕отичних плакат╕в.
З 1941 по 1945 р╕к, проживаючи в м. Алма-Ата (Казахстан), виконав багато автол╕тограф╕й. Серед них "Фельдмаршал Кутузов", "Адм╕рал Нах╕мов", "М╕н╕н ╕ Пожарський"...
У 1943 роц╕ С.М.Бондар став членом Сп╕лки художник╕в СРСР, а через р╕к – за активну творчу д╕яльн╕сть у пер╕од Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни йому присво╓но звання заслуженого д╕яча мистецтв Казахсько╖ РСР.
П╕сля в╕йни художник повернувся до Лен╕нграда, створив ╕ видав портрети-плакати геро╖в Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, передовик╕в промисловост╕ й с╕льського господарства.
Брав участь у багатьох виставках як у Радянському Союз╕, так ╕ за кордоном.
Неодноразово в╕дв╕дував Прилуки. У дар музею передав близько 250 сво╖х роб╕т. Проживав у Санкт-Петербурз╕.


    БРОВЧЕНКО ╤ВАН КУЗЬМОВИЧ
(1898 - 1971)
актор, заслужений артист Укра╖ни
Народився 8 березня 1898 року в Прилуках, на Куст╕вцях. Перш╕ спроби на театральних п╕дмостках почав робити в м╕сцевому клуб╕.
У 1918 роц╕ ╤.Бровченко у тому ж клуб╕ на Куст╕вцях уперше з╕грав Миколу в "Наталц╕-Полтавц╕" п╕д кер╕вництвом артиста – профес╕онала ╤.М.Ярошенка, за допомогою якого ╤.Бровченка було зараховано до трупи профес╕йного театру в Прилуках. "Наталка-Полтавка" була початком мо╓╖ театрально╖ д╕яльност╕ ╕ мо╖м творчим ф╕н╕шем", - згадував ╤ван Кузьмович.
Прилуцький окружний роб╕тничо-селянський театр, в якому працював Бровченко актором, постановником, режисером, ставив п’╓си в багатьох м╕стах Укра╖ни. З 1938 року ╕ до початку Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни працював художн╕м кер╕вником Н╕жинського театру. У пер╕од в╕йни Бровченко в склад╕ Н╕жинського театру виступав у багатьох м╕стах Радянського Союзу, де були розташован╕ госп╕тал╕.
П╕сля в╕йни ╕ до його розформування (1948) працював у Прилуцькому театр╕, а пот╕м у театрах Ужгорода, Дубно.
З 1959 року – актор Н╕жинського драматичного театру ╕м. М.Коцюбинського.
На посад╕ художнього кер╕вника театру ╤ван Кузьмович поставив близько 150 спектакл╕в. З╕грав сотн╕ ролей, серед них Назар ("Назар Стодоля"), Голохвостий ("За двома зайцями"), Панас ("Наймичка"), Яшка ("Вес╕лля в Малин╕вц╕"), Ф╕гаро ("Одруження Ф╕гаро") та багато ╕нших.
Неодноразово при╖здив до р╕дного м╕ста, надавав режисерську допомогу аматорським театрам. Н╕жинський драматичний театр на чол╕ з ╤.К.Бровченком часто виступав на сцен╕ м╕ського Будинку культури. За сво╓ театральне життя з╕грав близько 600 ролей. Творча праця нашого земляка високо оц╕нена, йому присво╓но почесне звання заслуженого артиста Укра╖ни, нагороджено орденом Знак Пошани.
Помер ╤ван Кузьмович Бровченко 23 с╕чня 1971 року.


    ВЕДМ╤ЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МИКИТОВИЧ (л╕т. псевдон╕м О.МЕТЕОРНИЙ)
(1894 - 1961)
поет, л╕тературознавець
Народився 10 грудня 1894 року в м╕ст╕ Прилуки в с╕м'╖ пожежника. Навчався у вищ╕й педагог╕чн╕й школ╕. П╕сля зак╕нчення педагог╕чних курс╕в працював учителем земсько╖ школи. В 1917 роц╕ зак╕нчив Полтавський учительський ╕нститут, працював зав╕дуючим школою в м╕стечку Городище Пирятинського пов╕ту.
З 1922 року О.Ведм╕цький працював ╕нспектором соц╕ального виховання в Прилуцькому окружному в╕дд╕л╕ осв╕ти, учителем укра╖нсько╖ й рос╕йсько╖ мов, секретарем редакц╕╖ газети "Правда Прилуччини", в як╕й пост╕йно публ╕кувалися його фейлетони п╕д псевдон╕мом О.Метеорний. У 1920-х роках очолював Прилуцьку ф╕л╕ю Сп╕лки укра╖нських селянських письменник╕в "Плуг". У той час друкувався в р╕зних газетах та журналах Укра╖ни. Автор зб╕рок поез╕й "П╕д загравою повстань", "Шумить тополя", "Покоси".
У 1925 роц╕ виходить зб╕рка його фейлетон╕в "З л╕хтарем по селах".
Зак╕нчивши в 1932-у асп╕рантуру при Харк╕вському науково-досл╕дному ╕нститут╕, працював науковим сп╕вроб╕тником, доцентом кафедри л╕тератури цього ж ╕нституту. Його поетичн╕ твори виходили окремими виданнями, публ╕кувалися в пер╕одичн╕й прес╕.
У 1938 роц╕ Олександр Ведм╕цький захистив дисертац╕ю на звання кандидата наук по тем╕ "Творч╕сть Т.Шевченка п╕сля заслання". На шевченк╕вську тематику написав ряд статей ╕ монограф╕й. У тому ж роц╕ – доцент кафедри л╕тератури Ставропольського педагог╕чного ╕нституту, а з 1950 по 1961 р╕к – доцент кафедри л╕тератури Орського педагог╕чного ╕нституту.
Автор ряду окремих книжок ╕ наукових статей, присвячених питанням ╕стор╕╖ Сп╕лки селянських письменник╕в "Плуг".
Олександр Микитович помер ╕ похований у м╕ст╕ Орськ Оренбурзько╖ област╕.


    ВЕЛИЧКО ВАСИЛЬ ЛЬВОВИЧ
(1860 - 1904)
поет, проза╖к, публ╕цист
Народився 14 липня 1860 року в Прилуках.У сел╕ Зам╕стя пройшли його дитяч╕ роки. Перш╕ спроби писати в╕рш╕ почалися п╕д час навчання в приватному панс╕он╕ Ки╓ва. П╕сля панс╕ону вступив до Санкт-Петербурзького ╕мператорського училища правознавства, до якого приймали лише д╕тей потомствених дворян. П╕д час навчання почав серйозно займатися поез╕╓ю. Саме в пер╕од навчання вийшли його в╕дом╕ поетичн╕ твори - "Призыв", "Близость весны", "Хутор на Украине".
Зак╕нчивши училище, служив чиновником у М╕н╕стерств╕ державного майна, М╕н╕стерств╕ юстиц╕╖.
Перша зб╕рка в╕рш╕в В.Величка вийшла у 1890 роц╕. Друга зб╕рка "Стихотворения для детей" викликала великий ╕нтерес у тих, для кого вона була написана.
У к╕нц╕ 90-х рок╕в Василь Львович користувався великим авторитетом у читач╕в ╕ був знаним серед столично╖ молод╕.
Його перу належать ╕ прозов╕ твори: "Княжна Нина", "Нежданчик", "Записки духа", "Порядочные люди".
У 1897 роц╕ Величко пере╖хав до Груз╕╖, де став редактором тифл╕сько╖ газети "Кавказ". Пост╕йно друкував сво╖ статт╕, в б╕льшост╕ критичн╕.
Через три роки в╕н знову в Петербурз╕. Видатний публ╕цист ╕ видавець Величко став редактором часопису "Русский вестник", в якому виступав як критик, рецензент, перекладач.
У 1903 роц╕ стан здоров'я Василя Львовича р╕зко пог╕ршився й в╕н вимушений був повернутися на батьк╕вщину та поселитися на хутор╕ Вернигор╕вщина в старовинному родовому ма╓тку. Часто при╖здив до Прилук, зустр╕чався з його жителями, ц╕кавився життям земляк╕в. Збирав матер╕али для зб╕рки. Але не судилося...
13 с╕чня 1904 року на 44 роц╕ п╕шов ╕з життя статський радник, кавалер ордена Свято╖ Анни ╤╤╤ ступеня, в╕домий поет, проза╖к, драматург Василь Львович Величко.


    ВОРОНИЙ ГЕОРГ╤Й ФЕОДОС╤ЙОВИЧ
(1868 - 1908)
математик, член-кореспондент Петербурзько╖ Академ╕╖ наук
Народився 28 кв╕тня 1868 року в сел╕ Журавка Пирятинського пов╕ту (нин╕ Варвинський район Черн╕г╕всько╖ обл.). Його батько Ф.Я.Вороний – маг╕стр рос╕йсько╖ словесност╕, викладав у Кишин╕вськ╕й, Бердянськ╕й, а згодом ╕ в Прилуцьк╕й г╕мназ╕ях. Дитяч╕ та юнацьк╕ роки Георг╕я Вороного минули в Прилуках. У 1885 роц╕ в╕н зак╕нчив Прилуцьку чолов╕чу г╕мназ╕ю. Саме до г╕мназичних рок╕в в╕дноситься й перша друкована праця "Розклад многочлен╕в та множник╕в, заснованих на властивостях корен╕в квадратних р╕внянь". Навчаючись у Петербурзькому ун╕верситет╕, формувався як учений. П╕сля зак╕нчення ун╕верситету, викладав у ньому. За короткий пер╕од Вороний досяг значних усп╕х╕в у галуз╕ математики.
З 1894 року працював професором Варшавського ун╕верситету. У 1896 р. за досл╕дження, викладен╕ в маг╕стерськ╕й ╕ докторськ╕й дисертац╕ях, Академ╕я наук присудила Г.Ф.Вороному прем╕ю ╕мен╕ академ╕ка В.Я.Буян╕вського. Робота Георг╕я Феодос╕йовича "Про одне узагальнення алгоритму безперервних дроб╕в" ╓ одним ╕з найблискуч╕ших досягнень в╕тчизняно╖ математики.
З 1897 року Вороний, захистивши докторську дисертац╕ю, став ординарним професором Варшавського пол╕техн╕чного ╕нституту. Йому належить багато наукових роб╕т стосовно теор╕╖ чисел. В╕н зробив важливе узагальнення алгоритму ланцюгових дроб╕в, розробив нов╕ методи досл╕дження асимптоматичних властивостей арифметичних формул.
Г.Ф. Вороний – творець геометрично╖ теор╕╖ чисел.
Помер Георг╕й Феодос╕йович 20 листопада 1908 року на 41-му роц╕ життя.
Особлив╕стю Вороного було гармон╕йне по╓днання в його могутньому талант╕ обдарувань геометра й анал╕тика. В╕н став одним ╕з найвидатн╕ших д╕яч╕в науки.


    ГАЛАБУТСЬКИЙ МИКОЛА КИРИЛОВИЧ
(1838 - 1920)
глава церкви на Прилуччин╕
Народився 4 грудня 1838 року в родин╕ с╕льського паламаря в Гадяцькому пов╕т╕ Полтавсько╖ губерн╕╖. 3 в╕дзнакою зак╕нчив духовну сем╕нар╕ю. Не один десяток рок╕в був священиком у Золотон╕ському пов╕т╕. Користувався великим авторитетом у прихожан та жител╕в с╕л, за що його було обрано гласним Золотон╕ського пов╕ту.
З цього часу почалася його пл╕дна д╕яльн╕сть на царин╕ народно╖ осв╕ти. Галабутський оп╕кувався земськими школами ╕ немало зробив для ╖х становлення.
Весною 1885 року його призначили благочинним ус╕х церков Прилуччини, надавши йому сан прото╕╓рея. Водночас був священиком Прилуцького собору Р╕здва Богородиц╕.
Орган╕зував ╕ очолив у Прилуках в╕дд╕лення ╓парх╕ально╖ училищно╖ ради. За кошти, з╕бран╕ церквою при його безпосередн╕й ╕ активн╕й участ╕, на Прилуччин╕ було в╕дкрито понад 50 шк╕л. У Прилуцьк╕й ж╕ноч╕й г╕мназ╕╖ та початковому училищ╕ викладав закон Божий. Бачачи невтомну працю Галабутського та результати у розвитку осв╕ти на Прилуччин╕, заможн╕ жител╕ пов╕ту ф╕нансували утримання шк╕л. М.Галабутський нагороджений орденом Святого Володимира ╤╤╤ ступеня, дорогоц╕нною ╕коною Миколая-Чудотворця, золотим нагрудним хрестом ╕з золотим ланцюгом.
Ус╕ сво╖ сили прото╕╓рей Микола Галабутський в╕ддав розвитку осв╕ти в пов╕т╕.
Помер Микола Кирилович 2 с╕чня 1920 року. Похований на центральному кладовищ╕, розташованому на роз╕ вулиць Г╕мназично╖ та Костянтин╕всько╖.
Жител╕ м╕ста встановили на могил╕ ц╕╓╖ шановано╖ людини мармуровий пам'ятник, який до 60-х рок╕в минулого стол╕ття вражав сво╓ю красою й величн╕стю вс╕х, хто бував на центральному м╕ському кладовищ╕.


    ╫АЛА╫АН ГРИГОР╤Й ПАВЛОВИЧ
(1819 - 1889)
громадський д╕яч, Почесний громадянин м. Прилуки
Народився 15 липня 1819 року в сел╕ Сокиринц╕ у дворянськ╕й родин╕, правнук прилуцького полковника Гната ╤вановича ╫ала╜ана. Дитинство пройшло в родовому ма╓тку Сокиринцях. П╕сля зак╕нчення в 1840 роц╕ юридичного факультету Петербурзького ун╕верситету, працював у Черн╕г╕вськ╕й палат╕ Державного майна.
П╕сля реформ 1861 року займався покращенням життя й побуту селян, зв╕льнення в╕д кр╕пацтва, був призначений на посаду заступника голови тимчасово╖ ком╕с╕╖ по влаштуванню селян П╕вденно-Зах╕дного краю (Укра╖ни), з 1863 року – в╕це-президент ц╕╓╖ ком╕с╕╖ при Ки╖вському генерал-губернатор╕.
З 1874 по 1882-й Григор╕й Павлович – предводитель дворянства, голова училищно╖ ради Прилуцького пов╕ту. Один ╕з засновник╕в чолов╕чо╖ й ж╕ночо╖ г╕мназ╕й у Прилуках. Свою садибу в Д╕гтярях Г.╫ала╜ан передав п╕д земське рем╕сниче училище. Багато кошт╕в вид╕ляв на розвиток укра╖нсько╖ культури. Сприяв розвитку творчост╕ в╕домого кобзаря Остапа Вересая. Сокиринський ма╓ток за час╕в ╫ала╜ана перетворився в один ╕з осередк╕в культури Л╕вобережно╖ Укра╖ни.
Орган╕затор ╕ засновник Колег╕╖ Павла ╫ала╜ана, одного з престижних навчальних заклад╕в Ки╓ва, в╕дкритого на честь померлого сина Павла.
У 1880 роц╕ Григор╕я ╫ала╜ана обрано Почесним громадянином м.Прилук. Нагороджений орденами "Б╕лого орла" ╕ Володимира 2-го ступеня.
Матер╕ально п╕дтримував укра╖нських художник╕в, письменник╕в, ф╕нансував видання журналу "Киевская старина". Особливу увагу прид╕ляв вивченню етнограф╕╖ Укра╖ни. Р╕дному краю ╕ його людям присвятив сво╓ життя.
Помер Григор╕й Павлович 25 вересня 1889 року, похований у родинн╕й усипальниц╕ Петропавл╕всько╖ церкви в Сокиринцях.
Г.П. ╫ала╜ан – укра╖нець-патр╕от, сво╖ми д╕лами заслужив найвищого шанування й в╕чно╖ пам'ят╕.



    ГОРЛЕНКО ДМИТРО ЛАЗАРОВИЧ
полковник прилуцького козацького полку
Народився п╕д Прилуками, на Лапинцях. Точних дат народження й смерт╕ нев╕домо.
У 1692 роц╕ Д.Горленко отримав в╕д гетьмана ╤.Мазепи пернач прилуцького полковника. Ул╕тку 1694 року прилуцький полк п╕д його командуванням брав участь у в╕йськовому поход╕ до Криму й розгром╕ татарських орд.
Гетьман добре знав батька Дмитра прилуцького полковника Лазаря Горленка ╕ симпатизував його с╕м'╖. Симпат╕╖ до меншого Горленка виявилися, коли Мазепа протягом дек╕лькох рок╕в подарував йому понад десять с╕л (Серг╕╖вку, Яблун╕вку, Б╕лошапки, Малу Д╕вицю, Ковтун╕вку, Ряшки...).
На початку П╕вн╕чно╖ в╕йни (1700-1721) козаки прилуцького полку разом ╕з сво╖м полковником брали участь у боях проти швед╕в.
У 1705 роц╕ Горленко — наказний гетьман у поход╕ на Курлянд╕ю (частина територ╕╖ Латв╕╖).
Будучи однодумцем ╤.Мазепи, в╕н не виконав наказу Петра ╤, а самов╕льно п╕шов ╕з сво╖м полком на з'╓днання з основними силами гетьмана. П╕сля поразки Карла XII ╕ його союзника ╤вана Мазепи п╕д Полтавою (1709) Дмитро Горленко залишився з гетьманом у Бендерах ╕ залишався ╕з ним до останн╕х хвилин його життя.
Повернувшись через дек╕лька рок╕в до Укра╖ни, Горленко був засуджений до 15 рок╕в заслання. В╕дбувши покарання, вже в похилому в╕ц╕ у 1731 роц╕ повернувся в родовий ма╓ток на Лапинц╕, де невдовз╕ й помер.
Поховали Дмитра Лазаровича за його запов╕том "в обители святой Густынской, при гробах родителей".
За сво╖ кошти в╕н побудував у Прилуках церкву Р╕здва та ╤оанно-Дмитр╕вську церкву, в Густин╕ – надбрамн╕ Петропавловську та Микола╖вську, започаткував два ярмарки.
Незважаючи на тяжкий характер Д.Л.Горленка, жорстоке в╕дношення до п╕длеглих, пер╕од його правл╕ння був найкв╕туч╕шим в ╕стор╕╖ прилуцького полку.
В╕н був хоробрим ╕ талановитим полководцем, палким патр╕отом Укра╖ни.


    ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФ╤ЙОВИЧ
(1627 - 1698)
гетьман Правобережно╖ Укра╖ни
Народився у 1627 роц╕. Родом ╕з козак╕в Чигиринського полку. Його д╕д, Михайло Дорошенко, - гетьман ре╓стрового козацького в╕йська (1625-1628).
У 22-р╕чному в╕ц╕ Дорошенко – козак гетьмансько╖ сотн╕, а згодом Б.Хмельницький признача╓ його гарматним писарем. У 1653 роц╕, активний учасник народно-визвольно╖ в╕йни (1648-1654) проти польсько-шляхетського панування Петро Дорошенко, "состоявший до того при боку Хмельницького", одержав в╕д останнього пернач прилуцького полковника. Великий внесок у переможну битву п╕д Жванцем у 1653 роц╕ внесли козаки прилуцького полку п╕д командуванням 26-р╕чного полковника Дорошенка. Будучи вже Чигиринським полковником, брав участь у п╕дписанн╕ Слободищенського трактату (1660) про вих╕д Укра╖ни з╕ складу Рос╕╖ й перех╕д ╖╖ п╕д владу Польщ╕. З 1663 року Дорошенко – генеральний осавул.
У тому ж роц╕, на так зван╕й Чорн╕й рад╕ в Н╕жин╕, Укра╖на под╕лилася на два гетьманати – Л╕вобережний ╕ Правобережний. Почався пер╕од кривавих заколот╕в, м╕жусобиць.
У 1665 роц╕ гетьман Правобережно╖ Укра╖ни Тетеря склав сво╖ повноваження, а у 1666-му, на козацьк╕й рад╕ в Чигирин╕, Петру Дорошенку було вручено булаву. Ставши гетьманом, в╕в боротьбу за возз’╓днання Правобережно╖ та Л╕вобережно╖ Укра╖ни. Бажаючи покласти к╕нець подв╕йн╕й влад╕, Дорошенко з в╕йськами ув╕йшов до Л╕вобережжя, змусивши гетьмана Брюховецького скласти булаву. Петро Дорошенко був проголошений гетьманом обох частин Укра╖ни.
Тривала боротьба проти суперник╕в, приб╕чник╕в Польщ╕ й Рос╕╖, утримання влади шляхом насилля, змусили Дорошенка у 1676 роц╕ зректися булави.
У 1679 роц╕ в╕н був призначений во╓водою у В'ятку, а з 1682-го – у почесному засланн╕ у сел╕ Ярополчому (нин╕ село Ярополець Волоколамського району Московсько╖ област╕), де ╕ жив до останн╕х сво╖х дн╕в.
Помер Петро Дороф╕йович 19 листопада 1698 року.
Правнучка П.Дорошенка – Н.Гончарова була дружиною рос╕йського поета О.Пушк╕на.


    ДУБИНСЬКИЙ ╤ВАН ЯКОВИЧ
(1920 - 1944)
Народився 1920 року в Прилуках. У 1928 роц╕ почав навчатися в Прилуцьк╕й школ╕ №8. У 1934 працював у Квашинському колгосп╕ м. Прилуки, пот╕м р╕к трудився в арт╕л╕ «Червона з╕рка». У 1937 за комсомольською пут╕вкою по╖хав на Далекий Сх╕д, працював на в╕йськових об’╓ктах Хабаровська. У 1939 повернувся до р╕дного м╕ста. Пот╕м була служба в Радянськ╕й арм╕╖.
З травня 1942 року – учасник Друго╖ св╕тово╖ в╕йни: спочатку на Воронезькому, пот╕м на 1 ╕ 2 укра╖нських фронтах. У березн╕ 1944 року за форсування П╕вденного Бугу отримав звання Героя Радянського Союзу.
8 травня 1944 року б╕ля станц╕╖ Вама в Румун╕╖, прикриваючи друз╕в, загинув ╤.Я.Дубинський.
На прим╕щенн╕ школи №8, де навчався наш Герой-земляк, у 1991 роц╕ прикр╕плена мемор╕альна дошка на його честь. У вересн╕ 1990 в центр╕ м. Прилуки встановлено погруддя ╤.Я.Дубинському.



    ЖДАНОВИЧ СЕРГ╤Й МИКОЛАЙОВИЧ
(1894 - 1964)
х╕рург, заслужений л╕кар Укра╖ни
Народився 12 березня 1894 року в м╕ст╕ Чудн╕в на Житомирщин╕. У 1900 роц╕ с╕м'я пере╖хала до Ки╓ва. Батько працював поштово-телеграфним службовцем, мати – домогосподарка. П╕сля зак╕нчення г╕мназ╕╖ вступив на медичний факультет Ки╖вського ун╕верситету, навчаючись, працював фельдшером х╕рург╕чного в╕дд╕лення госп╕талю. П╕сля зак╕нчення в 1917 роц╕ ун╕верситету, залишився працювати в госп╕тал╕ ординатором-х╕рургом. У 1917 - 1918 роках працював у Жовтнев╕й л╕карн╕, травматолог╕чному ╕нститут╕ м╕ста Ки╓ва. З 1921 по 1934 р╕к С.М.Жданович був зав╕дуючим л╕карнею в сел╕ Параф╕╖вка ╤чнянського району. Самост╕йну х╕рург╕чну роботу почав з 1922 року. За 13 рок╕в роботи в Параф╕╖вськ╕й л╕карн╕ за його безпосередньо╖ участ╕ було зроблено 2500 операц╕й. У 1926 роц╕ С. Ждановичем одним ╕з перших в Укра╖н╕ була проведена операц╕я завороту шлунка з╕ зм╕щенням селез╕нки, р╕дк╕сного ╕ надзвичайно складного захворювання.
З травня 1934 року й до останн╕х дн╕в життя Серг╕й Миколайович – головний л╕кар ╕ зав╕дуючий х╕рург╕чним в╕дд╕лом Прилуцько╖ м╕сько╖ л╕карн╕. За цей пер╕од виявив себе не т╕льки як ум╕лий головний л╕кар, але й як висококвал╕ф╕кований х╕рург. Особисто ним, ╕ п╕д його безпосередн╕м кер╕вництвом було зроблено 15 тисяч операц╕й.
2 лютого 1959 року Ждановичу за заслуги в розвитку охорони народного здоров'я присво╓но звання заслуженого л╕каря Укра╖ни.
Тисячам людей золот╕ руки Серг╕я Миколайовича повернули життя. Прилучани завжди будуть пам'ятати людину, яка майже п╕вв╕ку була в╕рна дан╕й ще в 1917 роц╕ клятв╕ Г╕ппократа.
Одна з вулиць м╕ста названа його ╕м'ям, на будинку л╕карн╕, де в╕н працював, встановлено мемор╕альну дошку.
10 рок╕в тому скульптор С.Кантур виготовив г╕псове погруддя Серг╕я Миколайовича.


    ЗАБАШТА ЛЮБОВ ВАСИЛ╤ВНА
(1918 - 1990)
укра╖нська поетеса
Народилася 3 лютого 1918 року в Прилуках у родин╕ службовця. Пристрасть до поез╕╖ пробудив д╕д, Семен Герасимович С╕чкар, – учитель. 3 10 рок╕в, навчаючись у середн╕й школ╕ №4, почала писати в╕рш╕. На один ╕з перших в╕рш╕в Л.Забашти, надрукований у газет╕ "Правда Прилуччини", укра╖нський композитор П.Майборода написав романс "О юн╕сть, юн╕сть".
У 1940 роц╕ зак╕нчила ╕нститут ╕нженер╕в водного господарства, направлена на Риб╕нську судноверф, де працювала ╕нженером-кораблебуд╕вником.
З 1944 року Л.Забашта конструктор корабл╕в на завод╕ "Лен╕нська кузня". Без в╕дриву в╕д виробництва зак╕нчила мовно-л╕тературний факультет Ки╖вського педагог╕чного ╕нституту. Працювала зав╕дуючою в╕дд╕лом поез╕й журналу "Дн╕про". Перша зб╕рка поез╕й "Нов╕ береги" вийшла у 1950 роц╕. З того ж року Любов Забашта – член Сп╕лки письменник╕в.
Книжки письменниц╕ вир╕зняються розма╖ттям тем, художн╕х засоб╕в, жанр╕в - в╕рш╕, поеми, балади, пов╕ст╕, романи, драматичн╕ й дитяч╕ твори. Серед них – поетичн╕ зб╕рки: "Нов╕ береги", "П╕сня й хл╕б", "Берег над╕й", "Гн╕здо голубки", "С╕вач╕", книжки для д╕тей: "Паляниця б╕лолиця", "Коли я виросту", "Дощик", "Веселка", п'╓си: "Вес╕лля в Тернах", "Троянди на камен╕", драматичн╕ поеми: "Кв╕т папорот╕", "Там, за р╕кою молод╕сть", "Крилат╕ мо╖ корабл╕"...
На слова Л.Забашти композиторами створено понад 50 п╕сень. Останн╕ роки Любов Забашта присвятила ув╕чненню пам'ят╕ свого чолов╕ка, в╕домого поета-п╕сенника Андр╕я Малишка. Багато в╕рш╕в написала поетеса для р╕дних Прилук. Дек╕лька поетичних зб╕рок подарувала кра╓знавчому музею.
Померла Любов Васил╕вна 21 липня 1990 року. Похована на Байковому кладовищ╕ б╕ля могили А.Малишка.
На будинку, де народилася Любов Васил╕вна Забашта ╕ в школ╕, де вона навчалася, встановлен╕ мемор╕альн╕ дошки. У 2011 роц╕ встановлений бронзовий пам’ятник.
Творчий ╕ житт╓вий шлях письменниц╕ св╕дчать, що вона щиро й пристрасно любила Укра╖ну, була справжньою патр╕откою свого народу.


    ЗАВ╤ТНЕВИЧ ВАСИЛЬ ПРОКОПОВИЧ
(1899 – 1983)
диригент, професор, музикознавець, видатний громадський д╕яч
Василь Прокопович Зав╕тневич народився 24 кв╕тня 1899 року в с.Зам╕стя б╕ля Прилук на Черн╕г╕вщин╕.
Початкову й середню осв╕ту здобув у Прилуках. У Ки╓в╕ отримав вищу осв╕ту у трьох напрямках: юридичному, ф╕лолог╕чному, музичному. Став професором педагог╕чного ╕нституту й музично╖ консерватор╕╖, а згодом - членом Всеукра╖нсько╖ академ╕╖ наук, де працював у ком╕с╕╖ звича╓вого права. У Ки╓в╕ написав працю про життя й творч╕сть Архипа Тесленка. У роки окупац╕╖ Ки╓ва (1941-1943 рр.) В.Зав╕тневич був директором Ки╖вського пед╕нституту та очолював ком╕с╕ю по виготовленню нових п╕дручник╕в для укра╖нських початкових та середн╕х шк╕л. На початку 1943 р. пере╖хав до Львова, де диригував кафедральним хором у Холм╕, а п╕зн╕ше - церковним хором у Криниц╕. У к╕нц╕ 1943 року ем╕грував до Н╕меччини, де разом з Нестором Городовевком очолив славний св╕тський хор «Укра╖на».
У 1946 р. в Мангайм╕ видав «Граматику укра╖нсько╖ мови» (п╕д псевдон╕мом В.Катран) та низку л╕тературних статтей.
1948 р. ви╖хав до США, де був диригентом церковного хору укра╖нського кафедрального православного собору Cвятого Володимира в Нью-Йорку. В╕н енерг╕йно включився в церковно-громадське життя: проводив курси Укра╖нознавства, був членом параф╕яльно╖ управи, секретарем митрополично╖ ради УПЦ у США та директором Науково-Богословського ╕нституту. Саме тут в╕н упорядкував ╕ видав 10 том╕в Богослужбових книг: «Зб╕рник л╕тург╕йних сп╕в╕в», «Р╕здвяний зб╕рник», «Великдень» та ╕нш╕. Також сп╕впрацював з журналами: «Укра╖нське Православне слово», «Нов╕ дн╕», «Укра╖нський православний календар».
Помер диригент, професор, музикознавець ╕ видатний громадський д╕яч В.П.Зав╕тневич 25 березня 1983 року.


    ╤ВАХНЕНКО ОЛЕКСАНДР ╤ВАНОВИЧ
заслужений художник Укра╖ни,
лауреат Державно╖ прем╕╖ ╕м. Т.Г.Шевченка,
член-кореспондент Академ╕╖ мистецтв Укра╖ни
Народився 16 жовтня 1949 року в сел╕ Манжос╕вка, п╕д Прилуками. Художня обдарован╕сть проявилася ще в ранньому дитинств╕. Навчаючись у школ╕, в╕дв╕дував художню студ╕ю при м╕ському будинку п╕онер╕в, якою керував в╕домий у Прилуках художник ╤ван Макарович Тринчук-Задорожний.
Коли Олександру виповнилося 11 рок╕в, батьки в╕ддали його на навчання до Ки╖всько╖ художньо╖ школи ╕мен╕ Тараса Шевченка. Зак╕нчивши школу ╕з золотою медаллю, Олександр вступив до Ки╖вського художнього ╕нституту на факультет граф╕ки, який зак╕нчив ╕з в╕дзнакою у 1974 роц╕. Його дипломною роботою були ╕люстрац╕╖ до к╕нопов╕ст╕ Олександра Довженка "Зачарована Десна".
Виконуючи почесний обов'язок – службу в арм╕╖, не покидав займатися улюбленою справою. П╕сля в╕йськово╖ служби, протягом трьох рок╕в, з 1976 по 1979-й, навчався у творчих майстернях Академ╕╖ мистецтв Укра╖ни. У 1977 Олександр ╤вахненко прийнятий до Сп╕лки художник╕в Укра╖ни. У 1979 роц╕ за ╕люстрац╕╖ до пов╕ст╕ О.Купр╕на "По╓динок" нагороджений дипломом республ╕канського конкурсу кращих книжкових видань, а у 1982 – дипломом республ╕канського конкурсу за ╕люстрац╕╖ до книги "Садок вишневий коло хати". У березн╕ 1889 року Олександру ╤вановичу присво╓но Державну прем╕ю Укра╖ни ╕мен╕ Т.Г.Шевченка в галуз╕ образотворчого мистецтва за ╕люстрац╕╖ до шевченк╕вського "Кобзаря".
У 1996 роц╕ О.╤вахненку присво╓но почесне звання заслуженого художника Укра╖ни. У 2001 роц╕ його обрано членом-кореспондентом Академ╕╖ мистецтв Укра╖ни.
Роботи Олександра ╤вахненка виставлялися в багатьох м╕стах Укра╖ни та за кордоном. У 2001 роц╕ в Прилуках в╕дбулася його персональна виставка.
Знання укра╖нського народного мистецтва допомагають О.╤.╤вахненку створювати прекрасн╕ образи, джерела яких сягають до народно╖ творчост╕ та укра╖нського фольклору.


    ╤ГНАТЕНКО ГАННА ГЕОРГ╤╥ВНА
(1924 - 2008)
укра╖нська письменниця, поетеса
Народилася 11 листопада 1924 року в Прилуках, в с╕м'╖ ╕нтел╕гент╕в (батько – бухгалтер, мати – вчителька). Дитинство пройшло на Куст╕вцях. Перший ╖╖ в╕рш був надрукований в обласн╕й газет╕ "Деснянська правда", коли вона навчалася в 5 клас╕ середньо╖ школи № 4. П╕сля зак╕нчення школи вступила на ф╕лолог╕чний факультет Ки╖вського ун╕верситету.
У пер╕од Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, а саме, з 1941 по 1943 р╕к, виступала перед б╕йцями як сол╕стка ансамблю п╕сн╕ й танцю 180 Ки╖всько╖ див╕з╕╖. Повернувшись у 1944 роц╕ до ун╕верситету, водночас навчалася в консерватор╕╖. Перш╕ твори почали друкуватися у 1948 роц╕. П╕сля зак╕нчення навчання працювала редактором у видавництвах "Молодь", "Дн╕про". Захистивши у 1956 роц╕ вчений ступ╕нь кандидата наук, працювала викладачем Ки╖вського ун╕верситету, п╕зн╕ше – доцентом Ки╖вського ╕нституту культури. Г.╤гнатенко – автор прозових твор╕в "Студенти", "╤скри вогню великого", "К╕ндрат Рил╓╓в", "На дн╕ мого серця", "В.Короленко"... У пов╕ст╕ "Студенти" нею любовно змальован╕ образи укра╖нських пом╕щик╕в-меценат╕в брат╕в Тарновських. Прототипами ╖х були в╕дом╕ вчен╕, викладач╕ Ки╖вського ун╕верситету брати Василь ╤ванович та Серг╕й ╤ванович Маслови, як╕ й сьогодн╕ ╓ вз╕рцем у житт╕ й творчост╕.
У творчому доробку письменниц╕ переклад ╕з б╕лорусько╖ "Хатинсько╖ пов╕ст╕" Адамовича, ряд ╕нших твор╕в.
В одн╕й з останн╕х зб╕рок в╕рш╕в "А вода по каменю..." ряд в╕рш╕в Г.╤гнатенко присвятила р╕дним Прилукам. Проживала в Ки╓в╕. Померла у 2008 роц╕.
Дек╕лька сво╖х книжок письменниця люб'язно подарувала кра╓знавчому музею.


    ╤ОАСАФ Б╢ЛГОРОДСЬКИЙ (ГОРЛЕНКО ЯКИМ АНДР╤ЙОВИЧ)
(1705 - 1754)
визначний церковний д╕яч, просв╕титель, письменник
Народився Яким Андр╕йович Горленко 8 вересня 1705 року п╕д Прилуками, на хутор╕ Чернявщина (Лапинц╕). Його батько, Андр╕й Дмитрович, – бунчуковий товариш, д╕д, Дмитро Лазарович, – полковник прилуцький.
3 1713 року навчався в Ки╓во-Могилянськ╕й академ╕╖, у 1725 роц╕ Яким Горленко був пострижений у монахи, а у 1727 – прийняв схиму й одержав ╕м'я ╤оасаф.
З 1728 року працював викладачем академ╕╖. У 1737 роц╕ його висвячують у сан ╕гумена ╕ призначають настоятелем Мгарського Спаського монастиря п╕д Лубнами.
У 1744 за указом ╕мператриц╕ ╢лизавети, ╤оасаф був посвячений у сан арх╕мандрита ╕ призначений нам╕сником Тро╖це-Серг╕╓во╖ лаври – одного з найб╕льших православних монастир╕в Рос╕╖.
У 1748 роц╕ в присутност╕ цариц╕ ╢лизавети його висвятили на ╓пископа у Петропавл╕вському собор╕ ╕ призначили управляти Б╓лгородською ╓парх╕╓ю. Був завжди строгий ╕ принциповий, в╕дзначався великою силою духу, був людиною святого життя.
Дбав про б╕дних, допомагав ╖м. Автор поетичних ╕ прозових твор╕в, повчань, послань, молитов.
Помер 10 грудня 1754 року й похований у склеп╕ Тро╖цького кафедрального собору м╕ста Б╓лгород. Згодом його нетл╕нн╕ мощ╕ були в╕дкрит╕ для поклон╕ння в╕руючих. У 1911 роц╕ в╕дбулося оф╕ц╕йне проголошення його Святим, а 4 вересня й 10 грудня стали церковними святами угодника Божого Святителя ╤оасафа.
2011 року в Прилуках в╕дкрито площу ╕м. ╤оасафа Б╓лгородського та встановлено бронзовий пам’ятник.


    КАТ╢ЧК╤Н ╤ВАН ╢ГОРОВИЧ
(19╤6 - 1986)
учасник Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, кавалер трьох оден╕в Слави
Народився 16 грудня 1916 року в сел╕ Зал╕сся Курловського району ╤вановсько╖ област╕. П╕сля зак╕нчення школи працював слюсарем у колгосп╕. У 1937 роц╕ призваний на в╕йськову службу. У 1939 брав участь у в╕йськовому поход╕ до Зах╕дно╖ Укра╖ни. Учасник в╕йни з Ф╕нлянд╕╓ю.
Командир гармати сержант ╤ван Кат╓чк╕н на полях Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни з перших ╖╖ дн╕в, а з 1943 року – командир взводу.
В одному з бо╖в на п╕дступах до Харкова взвод ╤вана Кат╓чк╕на подавив вогонь двох ворожих батарей, розтрощив чотири кулеметних гн╕зда, знищив понад батальйон г╕тлер╕вц╕в. Будучи пораненим, не покинув поле бою. Його взвод першим у полку форсував р╕чку Дн╕стер, допомагав п╕хот╕ утримувати й розширювати плацдарм.
Орденом Слави ╤╤╤ ступеня Кат╓чк╕н був нагороджений за форсування р╕чки Буг. П╕д шквальним вогнем артилер╕╖ ворога його взвод переправив на зах╕дний берег р╕чки гармати, закр╕пився на ньому, утримував атаки ворога до приходу основних сил.
В одному з бо╖в, в ход╕ Яссько-Кишин╕всько╖ операц╕╖ (20-29.08.1944) т╕льки за дв╕ години артилеристи взводу випустили по ворогу 560 снаряд╕в. Десятки танк╕в, самоходок дим╕ли перед позиц╕╓ю артилерист╕в. За цей б╕й ╤.Кат╓чк╕н нагороджений орденом Слави ╤╤ ступеня.
Золотий орден Слави засяяв на грудях старшини ╤вана Кат╓чк╕на за мужн╕сть ╕ геро╖зм, проявлен╕ при зв╕льненн╕ в╕д н╕мецько-фашистських загарбник╕в столиц╕ Югослав╕╖ м╕ста Б╓лград.
Розгромом фашистсько╖ Н╕меччини в╕йна для ╤вана ╢горовича не зак╕нчилася – брав участь у л╕кв╕дац╕╖ Квантунсько╖ арм╕╖ в серпн╕ 1945 року.
П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ при╖хав до Прилук, бо н╕куди й н╕ до кого було вже ╖хати – батьки померли, дружина загинула на фронт╕.
З 1946 року працював на завод╕ "Тваринмаш" (нин╕ ВАТ "Прилуктваринмаш").
Помер ╤ван ╢горович 1 липня 1986 року, похований на м╕ському кладовищ╕ "Новий Побут".


    КОВАЛЕНКО ЮР╤Й АНДР╤ЙОВИЧ
(1931 – 2004)
укра╖нський художник, живописець, граф╕к,
член Сп╕лки художник╕в Укра╖ни
Народився 21 липня 1931 року в м. Прилуки. Перш╕ спроби малювати були в дитинств╕. До в╕йни одержав неповну середню осв╕ту в зал╕зничн╕й школ╕ №57 (нин╕ школа №4) м. Прилуки. У 1959 зак╕нчив Одеське театрально-художн╓ училище, служба в арм╕╖, а в 1969 – Лен╕нградський ╕нститут театру, музики ╕ к╕нематограф╕╖. Б╕льше 10 рок╕в працював в Одеському художньому училищ╕. Викладав живопис, малювання, композиц╕ю. Працював художником-гримером в Одеському оперному театр╕, в Укра╖нському музично-драматичному театр╕. Перша персональна виставка в╕дкрилася, коли художнику було далеко за 40. Основн╕ живописн╕ твори: «Веч╕р в яру» (1968), «Д╕д з грушами» (1971), «Розмова» (1973), «╤васик-Телесик» (1978), «Дв╕ хати» (1980), «Риби» (1983). Учасник багатьох виставок, у тому числ╕ в Н╕меччин╕, Канад╕, Голланд╕╖, США, ╤зра╖л╕ та багатьох ╕нших кра╖нах. Про його безмежну закохан╕сть у р╕дн╕ Прилуки говорить назва виставки, яка в╕дбулася в Одес╕ – «Прилуцька пов╕сть».
Жив ╕ працював в Одес╕.
Помер у 2004 роц╕. Похований в Прилуках.


    КОМ╤САРЧУК АНАТОЛ╤Й АМБРОС╤ЙОВИЧ
(1944 - 1996)
заслужений прац╕вник культури Укра╖ни
Народився 30 вересня 1944 року в сел╕ Верт╕╖вка на Житомирщин╕.
Отримавши загальну середню осв╕ту, вступив на музично-педагог╕чний в╕дд╕л Коломийського педагог╕чного училища. П╕сля зак╕нчення у 1967 роц╕ училища, направлений на роботу в м╕сто Прилуки.
Працював учителем музики та сп╕вав у школах № 2 та № 3. Без в╕дриву в╕д виробництва зак╕нчив музично-педагог╕чний факультет Н╕жинського педагог╕чного ╕нституту. З 1976 року працював викладачем музики та сп╕в╕в у Прилуцькому педагог╕чному училищ╕, а з 1980-го – художн╕м кер╕вником м╕ського Будинку культури.
Керував хоровим колективом взутт╓во╖ та панч╕шно╖ фабрик, як╕ з усп╕хом виступали на м╕ських, обласних оглядах художньо╖ самод╕яльност╕. У 1988 роц╕ разом ╕з чолов╕чим вокальним ансамблем, як його кер╕вник, був запрошений з виступами до Чехословаччини.
Анатол╕й Ком╕сарчук, маючи чудовий голос, неодноразово виступав з екран╕в телев╕зор╕в у музичних передачах "Сонячн╕ кларнети", "Таланти тво╖, Укра╖но", побував ╕з концертами у багатьох м╕стах Укра╖ни.
З 1983 року ╕ до к╕нця сво╖х дн╕в працював директором м╕ського Будинку культури. У пер╕од його кер╕вництва самод╕яльним колективам Будинку культури капел╕ бандурист╕в, театру, естрадному ансамблю, оркестру народних ╕нструмент╕в, ансамблю сучасного танцю присво╓но звання народних.
У 1984 роц╕ Анатол╕ю Амброс╕йовичу присво╓но звання заслуженого прац╕вника культури.
Завдяки А.Ком╕сарчуку ╕ за його (не дивлячись на тяжку хворобу) безпосередньо╖ участ╕ проведено кап╕тальний ремонт Будинку культури, який нин╕ ╓ одним ╕з найкращих будинк╕в культури област╕.
Помер Анатол╕й Амброс╕йович 10 березня 1996 року.
На м╕ському Будинку культури йому встановлено мемор╕альну дошку.


    КОРОБОВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
(1910 - 1981)
учасник Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни,
Герой Радянського Союзу
Народився 13 серпня 1910 року в сел╕ Заплавне Волгоградсько╖ област╕. Дитяч╕ роки минули на берез╕ Волги: ловив рибу, чим надавав допомогу велик╕й с╕м'╖. П╕сля зак╕нчення школи працював у радгосп╕, а п╕сля пере╖зду до Козельця Черн╕г╕всько╖ област╕ – д╕льничним уповноваженим районного в╕дд╕лу НКВС.
У 1932 роц╕ призваний в арм╕ю, а п╕сля зак╕нчення строку залишився на позастрокову службу.
З перших дн╕в Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни Олександр Коробов брав участь в оборонних боях. Восени 1941 року частина, в як╕й воював О.Коробов, потрапила в оточення, але йому пощастило – вирвався з╕ смертельного к╕льця. Довго переховувався в л╕сах Прилуччини, поки не натрапив на партизанський заг╕н. До зв╕льнення Прилук в╕д н╕мецько-фашистських загарбник╕в партизанив у загон╕ нашого земляка Григор╕я Федоренка. З вересня 1943 року командир в╕дд╕лення сержант Олександр Коробов знову на полях Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни.
У грудн╕ 1943 року в╕н на чол╕ групи розв╕дник╕в захопив у полон 26 г╕тлер╕вських солдат╕в ╕ оф╕цер╕в. У с╕чн╕ 1944 року в окупован╕й н╕мцями Уман╕ визначив точн╕ м╕сця розташування в╕йськових частин н╕мц╕в, повертаючись ╕з завдання, "прихопив" ╕з собою важливого "язика".
При форсуванн╕ р╕чки Прут старшина Коробов одним ╕з перших висадився на ╖╖ зах╕дному берез╕, захопив у полон 2-х оф╕цер╕в, ╕ разом ╕з б╕йцями, на чол╕ яких в╕н стояв, утримував плацдарм до приходу сво╓╖ частини.
13 вересня 1944 року старшин╕ Олександру Коробову присво╓но звання Героя Радянського Союзу. Зак╕нчив в╕йну в Угорщин╕.
П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ повернувся в Прилуки, працював на меблевому комб╕нат╕.
Помер Олександр Васильович 23 лютого 1981 року, похований на м╕ському кладовищ╕ "Новий Побут".
Одна з вулиць м╕ста носить його ╕м'я.


    КОСТОМАРОВ МИКОЛА ╤ВАНОВИЧ (╤╢РЕМ╤Я ГАЛКА)
(1817-1885)
укра╖нський ╕ рос╕йський ╕сторик, етнограф, письменник,
член-кореспондент Петербурзько╖ Академ╕╖ наук
Народився 16 травня 1817 року в с. Юрас╕вка (нин╕ Ольховатський район Воронезько╖ област╕). Позашлюбний син пом╕щика й кр╕пачки. Навчався у Воронезькому панс╕он╕, пот╕м у г╕мназ╕╖. П╕сля зак╕нчення Харк╕вського ун╕верситету працював учителем у г╕мназ╕ях Р╕вного, Ки╓ва. З 1846 року – ад'юнкт-професор Ки╖вського ун╕верситету. М.Костомаров – один ╕з засновник╕в Кирило-Мефод╕╖вського товариства. Протягом 8 рок╕в перебував на адм╕н╕стративному засланн╕ в Саратов╕. П╕сля амн╕ст╕╖ пере╖хав до Петербурга. У 1859-1862 роках – професор Петербурзького ун╕верситету. Автор праць ╕з в╕тчизняно╖ ╕стор╕╖: "Богдан Хмельницький". "Ру╖на", "Мазепа"...
Л╕тературна творч╕сть Костомарова (л╕т. псевдон╕м – ╤╓рем╕я Галка) пов'язана з розвитком укра╖нського романтизму.
Найзначн╕ш╕ прозов╕ твори – "Сорок л╕т", "Син", "Черн╕г╕вка", "Переяславська н╕ч", "Сава Чалий" та ╕нш╕.
З 1874 року життя й творч╕сть Костомарова пов'язан╕ з Прилуччиною. У 1875 Микола ╤ванович пов╕нчався в Д╕д╕вцях з Ал╕ною Кис╕ль, в╕нчанню з якою у св╕й час перешкодив вирок суду 1847 року. У Д╕д╕вцях з╕брав ц╕нну б╕бл╕отеку.
Перекладав укра╖нською мовою твори Д.Байрона, У.Шексп╕ра, був одним ╕з перших укра╖нських л╕тературних критик╕в.
У Д╕д╕вцях М.Костомаров працював над ╕сторичною монограф╕╓ю про ╕мператрицю Анну ╤оан╕вну, монограф╕ями «Ру╖на», «Мазепа», вивчав народн╕ обряди, збирав ╕ працював над матер╕алами з ╕стор╕╖ Прилуччини.
Помер Микола ╤ванович 19 кв╕тня 1885 року, похований у Санкт-Петербурз╕.
Будинок у Д╕д╕вцях, де жив ╕ працював Костомаров, збер╕гся до цього часу.
Виступаючи з допов╕ддю на зборах, присвячених в╕дзначенню в Укра╖н╕ Дня Незалежност╕, перший президент Укра╖ни Леон╕д Кравчук серед славних ╕мен «справжн╕х ген╕╖в духу» назвав ╕ Миколу ╤вановича Костомарова.


    КОШОВИЙ ОЛЕГ ВАСИЛЬОВИЧ
(1926-1943)
Герой Радянського Союзу,
член п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖ «Молода Гвард╕я»
Народився 8 червня 1926 року в м. Прилуки, де ╕ минули дитяч╕ роки. У зв'язку з частими пере╖здами батьк╕в, жив у р╕зн╕ часи у Полтав╕, Ржищев╕, Канев╕. З 1940 року разом ╕з с╕м'╓ю проживав у Краснодон╕. Велика В╕тчизняна в╕йна застала Олега учнем 8 класу Краснодонсько╖ середньо╖ школи № 1 .
П╕сля окупац╕╖ м╕ста фашистами, Олег – один ╕з орган╕затор╕в антифашистсько╖ групи, яка у вересн╕ 1942 року ув╕йшла до складу п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖ «Молода Гвард╕я». Олег брав участь у багатьох диверс╕йних операц╕ях. Диверс╕йн╕ групи палили скирти хл╕ба, знищували ворож╕ автомашини, розповсюджували лист╕вки. 7 листопада 1942 року за безпосередньо╖ участ╕ Олега Кошового на будинку школи № 4 у Краснодон╕ був вив╕шений червоний прапор.
Немала заслуга молодогвард╕йц╕в ╕ в тому, що за пер╕од тимчасово╖ окупац╕╖ Краснодону фашисти не вивезли з м╕ста жодно╖ тонни вуг╕лля.
8 с╕чня 1943 року Олега Кошового разом ╕з багатьма п╕дп╕льниками було схоплено ╕ в╕дправлено в Ровеньк╕вське в╕дд╕лення пол╕ц╕╖.
Незважаючи на страх╕тлив╕ знущання, тортури, в╕н н╕ слова не сказав ворогам про д╕яльн╕сть п╕дп╕лля, не видав н╕кого з п╕дп╕льник╕в.
9 лютого 1943 року О.Кошовий разом з ╕ншими заарештованими учасниками п╕дп╕лля був розстр╕ляний поблизу м╕ста Ровеньки.
13 вересня 1943 року Олегу Кошовому разом ╕з Уляною Громовою, ╤ваном Земнуховим, Серг╕╓м Тюлен╕ним, Любою Шевцовою посмертно присво╓но звання Геро╖в Радянського Союзу.
Олег Кошовий – юнак, патр╕от, не зрадив товариш╕в по п╕дп╕ллю ╕ в╕ддав сво╓ життя в боротьб╕ з «коричневою чумою».
Його ╕м'ям названа одна з вулиць. У центр╕ м╕ста, в парку, який носить його ╕м'я, та в будинку, де в╕н народився, встановлено пам’ятники, а в самому будинку д╕╓, присвячена йому, експозиц╕я.


    КУТОВИЙ КИРИЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
(1922 - 2002)
Почесний громадянин Прилук
Народився 1 травня 1922 року в Прилуках у родин╕ службовця. До 7 рок╕в проживав у с. Серг╕╖вка, пот╕м жив ╕ навчався в Прилуках, Сумах, Полтав╕. П╕сля зак╕нчення у 1940 роц╕ Серг╕╖всько╖ середньо╖ школи, навчався в Чугу╖вському ав╕ац╕йному винищувальному училищ╕, зак╕нчити яке перешкодила Велика В╕тчизняна в╕йна.
На полях в╕йни – сержант, заступник командира взводу десантник╕в К.Кутовий з перших ╖╖ дн╕в. П╕сля зак╕нчення оф╕церських курс╕в, брав участь у битвах п╕д Москвою, Стал╕нградом, на Курськ╕й Дуз╕, учасник визволення Л╕вобережно╖ Укра╖ни. Серед значимих бойових нагород – орден «Червоно╖ З╕рки», яким в╕н був нагороджений за вм╕ло проведену бойову операц╕ю по зв╕льненню Прилук в╕д н╕мецько-фашистських загарбник╕в. «У н╕ч з 15 на 16 вересня 1943 року заг╕н десантник╕в у к╕лькост╕ 109 чолов╕к п╕д командуванням ст. лейтенанта К.Кутового форсував р╕чку Удай, зд╕йснив рейд у тил ворога. Заг╕н розм╕нував два зал╕зничних мости, визволив ╕з зам╕новано╖ л╕карн╕ 50 чолов╕к медичного персоналу та хворих. До к╕нця дня 17 вересня заг╕н захопив зал╕зничний вокзал, польовий аеродром, 9 транспортних л╕так╕в (узяв у полон дек╕лька фашистських оф╕цер╕в) ╕ утримував ц╕ стратег╕чн╕ вузли до приходу наших в╕йськ, 18 вересня».
П╕сля в╕йни К.О.Кутовий зак╕нчив Алма-Атинське в╕йськово-десантне училище. Вищ╕ оф╕церськ╕ курси при Академ╕╖ ╕м. Фрунзе. Прослужив у збройних силах б╕льше 40 рок╕в.
Кирило Олександрович Кутовий – учасник чотирьох Парад╕в Перемоги (7.11.1941р., 1.05.1945р., 24.06. 1945р., 9.05.1995р.), гвард╕╖ полковник у в╕дставц╕, майстер парашутного спорту, зд╕йснив 3500 стрибк╕в ╕з парашутом, 15 катапультувань ╕з реактивних л╕так╕в п╕д час випробувань засоб╕в для врятування космонавт╕в. У 1949 роц╕ займався п╕дготовкою во╖н╕в-десантник╕в у Кита╖, у 1961 – на Куб╕.
Проживав у м╕ст╕ Санкт-Петербург. Помер Кирило Олександрович 5 травня 2002 року.



    МАНДРИКА МИКОЛА ЯКОВИЧ
(1777-1853)
Герой в╕йни 1812 року
Народився 7 с╕чня 1777 року в Прилуках у дворянськ╕й родин╕. П╕сля зак╕нчення у 1793 роц╕ Петербурзького Пажеського корпусу, вступив на в╕йськову службу в лейб-гвард╕ю Преображенського полку. Того ж року переведений до лейб-гвард╕╖ Семен╕зського, а в 1796 – до Кавалергардського полку. У 1797 роц╕ М.Мандрика – гусар лейб-гвард╕╖ Гусарського полку, у якому дослужився до чину полковника.
Перше бойове хрещення ротм╕стр Мандрика отримав у битв╕ ╕з французами п╕д Аустерл╕цем (2.12.1805 р.).
Будучи командиром лейб-гвард╕╖ Гусарського полку, п╕д час в╕йни 1812 року особливо в╕дзначився в битв╕ п╕д В╕тебськом, за що був нагороджений орденом Святого Володимира ╤╤ ступеня, в Бород╕нськ╕й битв╕ - орденами Свято╖ Анни ╤╤ ступеня, та Святого Володимира ╤V ступеня з бантом. За участь у бойових д╕ях на територ╕╖ Н╕меччини, Франц╕╖ ╕ проявлен╕ при цьому мужн╕сть ╕ хоробр╕сть полковник М.Я.Мандрика нагороджений орденом Святого Георг╕я IV ступеня та прусським корол╕вським орденом «За досто╖нство».
Пробувши три роки у в╕дставц╕ (1816-1819), повернувся до в╕йська, ╕ був направлений до окремого корпусу в╕йськових поселень в Укра╖ну.
Кр╕м бойових нагород Мандрика мав нагороди ╕ за «ревностную» службу ордени Святого Володимира I ступеня, Свято╖ Анни I ступеня, Святого Стан╕слава I ступеня, а також д╕амантовий перстень ╕з вензелем ╕мператора Олександра ╤.
У 1826 роц╕ Микол╕ Яковичу присво╓но звання генерал-майора, а у 1845 – генерал-лейтенанта.
Проживав у Казан╕, займав посаду генерала 4 округу внутр╕шньо╖ служби. За пер╕од 57-р╕чно╖ служби брав участь у 6 в╕йськових кампан╕ях. Був трич╕ одружений, мав 6 д╕тей.
Помер Микола Якович 6 липня 1853 року.
Його прямими нащадками ╓ родина Ольги Микола╖вни Мандрики, яка прожива╓ в Санкт-Петербурз╕.


    МАРКЕВИЧ МИКОЛА АНДР╤ЙОВИЧ
(1804-1860)
укра╖нський ╕сторик, письменник, етнограф
Народився 26 с╕чня 1804 року в с. Дунайц╕ Глух╕вського пов╕ту Черн╕г╕всько╖ губерн╕╖. Дитяч╕ роки пройшли на Прилуччин╕, в Руд╕вц╕ й Тур╕вц╕. У 4 роки в╕н уже вм╕в читати й писати укра╖нською, рос╕йською, н╕мецькою та французькою мовами. Виховання й навчання д╕став у приватному Прилуцькому панс╕он╕ в╕домого письменника, педагога П.П.Б╕лецького-Носенка. Л╕тературна д╕яльн╕сть почалася п╕д час навчання в Петербурзькому панс╕он╕ Головного педагог╕чного ╕нституту. П╕сля в╕йськово╖ служби (1820-1824 рр.) жив ╕ працював у м╕ст╕ Прилуки, Тур╕вц╕. Був особисто знайомий з Т.Шевченком, О.Пушк╕ним, В.Жуковським. Т.Шевченко присвятив Маркевичу в╕рш "Бандуристе, орле сизий".
М.Маркевич – автор багатьох зб╕рок поез╕й, в основу яких лягли укра╖нськ╕ народн╕ перекази, пов╕р'я. Ще п╕д час навчання в панс╕он╕ одержав музичну осв╕ту. У 1840 роц╕ видаються "Народн╕ укра╖нськ╕ насп╕ви", покладен╕ на фортеп╕ано Миколою Маркевичем. Окрема мелод╕я "Удай" присвячена Прилуччин╕. У зб╕рц╕ "Укра╖нськ╕ мелод╕╖" в╕н звернувся до укра╖нського фольклору, показав сво╓р╕дн╕сть побуту й звича╖в народу, геро╖чне минуле Укра╖ни.
З етнограф╕чних праць найв╕дом╕шою ╓ "Звича╖, пов╕р'я, кухня та напо╖ сучасних малорос╕ян". Результатом досл╕джень нашого краю, проведених Маркевичем, з'явилися його прац╕: "Про кл╕мат Полтавсько╖ губерн╕╖", "Р╕ки Полтавсько╖ губерн╕╖", "Про народонаселення Полтавсько╖ губерн╕╖". Найголовн╕ша його праця – п'ятитомна "╤стор╕я Малорос╕╖".
Помер Микола Андр╕йович 9 червня 1860 року, похований у с.Тур╕вка Згур╕вського району Ки╖всько╖ област╕.
В ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ культури Микола Андр╕йович Маркевич залишив пом╕тний сл╕д, виявивши себе письменником, поетом, етнографом, музикантом, ╕сториком, видатним збирачем арх╕вних документ╕в.


    МАРКОВИЧ ЯК╤В АНДР╤ЙОВИЧ
(1696 - 1770)
укра╖нський письменник, мемуарист
Народився у 1696 роц╕ в Прилуках. Десять рок╕в навчався у вищ╕й школ╕ – Ки╖вськ╕й академ╕╖. Протягом усього навчання показував глиобк╕ знання з ус╕х предмет╕в. ╤ як результат – блискуче зак╕нчення академ╕╖.
З 1713 року Я.Маркевич – на в╕йськов╕й служб╕. У 1721 – в╕н уже займав посаду наказного лубенського полковника. Цього ж року Як╕в Маркович – наказний гетьман. Був в╕дправлений у в╕йськовий пох╕д проти Перс╕╖. У 1725 роц╕ – за двадцятир╕чний пер╕од ним було написано 10 том╕в усього того, що в╕дбувалося в той пер╕од його життя: детальн╕ в╕домост╕ про в╕йськов╕ походи, про життя й побут козацько╖ старшини, про стосунки м╕ж козаками й селянами, багатими й б╕дними, про розвиток с╕льського господарства, ремесел, торг╕вл╕. Т╕льки в 1859 роц╕ "Щоденн╕ записки генерального п╕дскарб╕я Якова Андр╕йовича Маркевича" вийшли з друку масовим тиражем.
Як╕в Андр╕йович волод╕в к╕лькома ╕ноземними мовами, займався перекладами твор╕в в╕домих ╓вропейських автор╕в, писав власн╕ богословськ╕ твори. Протягом п╕вв╕ку, починаючи з 1717 року, записував под╕╖ пол╕тичного, економ╕чного, сусп╕льного життя. Дуже багато читав, в╕ддавав перевагу ╕сторичн╕й л╕тератур╕, мав прекрасну й багату б╕бл╕отеку.
С╕мейне життя Якова Маркевича склалося дуже невдало. Дружина (Ольга Павл╕вна) – донька гетьмана Павла Полуботка, рано п╕шла з життя, залишивши двох син╕в, як╕ померли в ранньому в╕ц╕. Продовжувачем роду став син Микола в╕д другого шлюбу, який з'явився на св╕т коли Якову Андр╕йовичу було вже 56 рок╕в.
Помер Як╕в Андр╕йович 20 листопада 1770 року.
Фундаментальна праця "Щоденн╕ записи генерального п╕дскарб╕я Якова Андр╕йовича Маркевича" не втратила сво╓╖ питомо╖ п╕знавально╖ ваги ╕ в наш час, вона ╓ безц╕нним джерелом вивчення ╕стор╕╖ Гетьманщини XVIII стол╕ття.


    МАСЛОВ ВАСИЛЬ ╤ВАНОВИЧ
(1884-1959)
л╕тературознавець, педагог, професор
Народився 21 грудня 1884 року в м╕ст╕ ╤чня в купецьк╕й родин╕. У 1903 роц╕ ╕з золотою медаллю зак╕нчив Прилуцьку класичну г╕мназ╕ю. У 1908 ╕з золотою медаллю й дипломом першого ступеня – Ки╖вський ун╕верситет.
У 1914 роц╕ захистив першу наукову ступ╕нь – маг╕стра наук, ╕ до 1920 року працював приват-доцентом у Ки╖вському ун╕верситет╕ та на Вищих ж╕ночих курсах.
Протягом 10 рок╕в В.╤.Маслов проживав у Прилуках ╕ викладав на Вищих педагог╕чних курсах, а пот╕м - у педагог╕чному училищ╕. З 1927 року Василь ╤ванович – зав╕дуючий Прилуцьким округовим музе╓м. Завдяки його зусиллям були врятован╕ в╕д загибел╕ й з╕бран╕ ун╕кальн╕ ╕сторичн╕ рел╕кв╕╖. В╕н орган╕затор ╕ учасник етнограф╕чних, фольклорних, археолог╕чних експедиц╕й на Прилуччин╕.
За пер╕од керування В.╤.Масловим Прилуцький кра╓знавчий музей набув слави одного з найкращих музе╖в Укра╖ни.
З 1930 року Маслов – науковий сп╕вроб╕тник Академ╕╖ наук, ╕з 1936-го – зав╕дуючий кафедрою й професор рос╕йсько╖ л╕тератури в Ки╖вському педагог╕чному ╕нститут╕. Автор 50 наукових роб╕т.
У п╕сляво╓нн╕ роки кр╕м педагог╕чно╖ та науково╖ роботи в╕н займався громадською д╕яльн╕стю: виступав ╕з лекц╕ями для вчител╕в, студент╕в Дн╕пропетровська, Н╕жина, Прилук.
Прид╕ляв велику увагу збереженню арх╕тектурних, ╕сторичних пам'яток. Брат В.╤.Маслова – Серг╕й ╤ванович – в╕домий укра╖нський л╕тературознавець, педагог, член-кореспондент Академ╕╖ наук Укра╖ни.
Помер Василь ╤ванович 22 березня 1959 року, похований на Лук'ян╕вському кладовищ╕ в Ки╓в╕.
Досл╕дження Василя ╤вановича Маслова ув╕йшли до золотого в╕тчизняного фонду, ╕з якого черпають в╕домост╕ ф╕лологи, ╕сторики, мистецтвознавц╕.


    МИЩЕНКО ФЕД╤Р ГЕРАСИМОВИЧ
(1847-1906)
педагог, професор ф╕лолог╕╖,
член-кореспондент Рос╕йсько╖ Академ╕╖ наук
Народився 18 лютого 1847 року в Прилуках у родин╕ м╕сцевого купця. З 1857 по 1869 р╕к навчався в Прилуцькому параф╕яльному училищ╕, яке зак╕нчив на в╕дм╕нно. Зак╕нчивши ╕з золотою медаллю Ки╖вську г╕мназ╕ю, вступив на ╕сторико-ф╕лолог╕чний факультет Ки╖вського ун╕верситету, п╕сля зак╕нчення якого залишений працювати на кафедр╕ грецько╖ словесност╕.
Першою значною працею Ф.Мищенка була його дисертац╕я «Ф╕ванська трилог╕я Софокла», яку в╕н захистив у 1872 роц╕, одержавши ступ╕нь маг╕стра й звання доцента.
Докторська дисертац╕я на тему: «Досв╕д з ╕стор╕╖ рац╕онал╕зму в ╕стор╕╖ стародавньо╖ Грец╕╖», яку в╕н захистив у 1881 роц╕, принесла йому славу в╕домого вченого, спец╕ал╕ста з антично╖ л╕тератури.
Талановитий педагог. Лекц╕╖ Мищенка сходилися послухати студенти усього ун╕верситету. За близьк╕сть ╕з поглядами революц╕йних демократ╕в у 1884 роц╕ його зв╕льнено з ун╕верситету. Протягом 15 рок╕в працював ординарним професором Казанського ун╕верситету й редактором його «Вчених записок».
У 1895 роц╕ Фед╕р Мищенко - член-кореспондент рос╕йсько╖ Академ╕╖ наук. За пер╕од науково╖ д╕яльност╕ переклав на рос╕йську мову багато твор╕в Страбона, Ар╕стотеля, Фук╕д╕да, Пол╕б╕я, Демосфена, Гомера, Геродота, Софокла.
Переклад 40 том╕в «Загально╖ ╕стор╕╖» Пол╕б╕я - величезний творчий подвиг Федора Герасимовича Мищенка.
Дослужився до чину статського радника, нагороджений орденом Святого Стан╕слава ╤╤ ступеня.
П╕сля тяжко╖ хвороби повернувся до Ки╓ва, де й помер у 1906 роц╕.
Фед╕р Герасимович Мищенко – перший досл╕дник грецьких старожитностей, видатний перекладач ╕з древньогрецько╖ мови.


    М╤ХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ╤ВАНОВИЧ
(1873 – 1924)
юрист, публ╕цист, сусп╕льно-пол╕тичний д╕яч
Народився 10 березня 1873 року в с. Тур╕вка. Дев’ять рок╕в навчався в Прилуцьк╕й г╕мназ╕╖. Отримавши 1891 року атестат, зак╕нчив юридичний факультет Ки╖вського ун╕верситету. Працював у Харков╕. Автор програми Революц╕йно╖ укра╖нсько╖ парт╕╖ (РУП), проголошено╖ 19 лютого 1900 року на Шевченк╕вських святах ╕ видрукувано╖ брошурою «Самост╕йна Укра╖на» у Львов╕. У 1902 р. створив укра╖нську революц╕йну парт╕ю, а через 2 роки – народну парт╕ю. Визначний д╕яч визвольного руху. Вважався «батьком нац╕онал╕зму». Розробив доктрину укра╖нського нац╕онал╕зму.
Головна думка його теоретичних постулат╕в поляга╓ в тому, що укра╖нський народ у сво╖й нац╕ональн╕й боротьб╕ повинен спиратися на власн╕ сили. В╕н часто бував у Прилуках, ц╕кавився життям його мешканц╕в. Б╕льшовицька влада вислала в 1918 роц╕ його на Кубань, та в╕н нелегально вл╕тку 1924 року повернувся до Ки╓ва. Був убитий 1924 року при загадкових обставинах.


    МОНОМАХ ВОЛОДИМИР
(1053-1125)
великий князь Ки╖вський,
пол╕тичний д╕яч, письменник, л╕тописець
Народився у 1053 роц╕. Син великого князя Ки╖вського Всеволода Ярославовича (1030-1093) ╕ дочки В╕зант╕йського ╕мператора Константна Мономаха. Ось тому й в╕домий нам князь Володимир Всеволодович п╕д пр╕звиськом Мономах. Його д╕д, Ярослав Мудрий, (978-╤054) – пол╕тичний ╕ державний д╕яч Ки╖всько╖ Рус╕.
Починаючи з 10-р╕чного в╕ку, Володимир разом ╕з батьком полював на диких зв╕р╕в, ходив у в╕йськов╕ походи. У 1069 роц╕ в 16-р╕чному в╕ц╕ в╕н уже самост╕йно очолював невелику дружину у в╕йськовому поход╕ на Ростов-Суздальський. Особливо поважали його за мужн╕сть ╕ хоробр╕сть, як╕ в╕н проявляв у походах проти кочових племен-половц╕в, ╕з яких завжди повертався переможцем.
У 24 роки вже князював у Черн╕гов╕, пот╕м Переяслав╕, Ки╓в╕.
П╕д час одного з поход╕в, у 1085 роц╕, Володимир Мономах ╕з дружиною виступив ╕з Переяслава назустр╕ч половцям, як╕ перейшли Сулу ╕ просувались, знищуючи все живе й неживе на сво╓му шляху. Просуваючись, половецька орда зустр╕ла невеликий заг╕н дружинник╕в на чол╕ з Мономахом, який прямував до Прилук, де розм╕стилося основне в╕йсько з╕ збро╓ю, пров╕антом, фуражем. Уникнувши сутички з половцями, князь ув╕йшов у Прилуки п╕д захист ст╕н фортец╕. Спроби половц╕в узяти штурмом фортецю не принесли усп╕ху. На другий день, вранц╕, В.Мономах виступив проти половц╕в. У пол╕, неподал╕к Прилук, в╕дбулася битва, в як╕й брали участь ╕ наш╕ пращури-прилучани. Половецька орда була повн╕стю розбита. Цю под╕ю описав Володимир Мономах у «Повчанн╕» сво╖м д╕тям. «Повчання» Мономаха - перша писемна згадка нашого м╕ста. Р╕к 1085-й.
Володимир Мономах, як державний д╕яч, в╕дновив великокняз╕вську владу на б╕льш╕й частин╕ давньоруських земель, тимчасово затримав процес остаточного роздроблення держави.
Помер у 1125 роц╕, похований у Соф╕йському собор╕ Ки╓ва.
В ╕сторичн╕й зон╕ Прилук споруджено пам'ятник, присвячений Володимиру Мономаху (автор пам'ятника - скульптор С.Т.Кантур).


    ПАНАС МИРНИЙ (ПАНАС ЯКОВИЧ РУДЧЕНКО)
(1849-1920)
видатний укра╖нський письменник
Народився 13 травня 1849 року в Миргород╕ Полтавсько╖ губерн╕╖ у родин╕ бухгалтера пов╕тового казначейства. Зак╕нчив Гадяцьке пов╕тове училище. Не маючи можливост╕ продовжувати навчання, в 14 рок╕в вступив на чиновницьку службу. Дек╕лька рок╕в працював д╕ловодом у Прилуцькому казначейств╕. А ось як «не злим, тихим словом» згадував Панас Мирний сво╓ перебування у Прилуках: «Не жити мен╕ в Прилуц╕; хочеться вирватись ╕ покинути скверний город з його гидким чиновничеством. Якщо не пощастить переводом – не переведуть, то подам в одставку...»
Перш╕ л╕тературн╕ спроби П.Рудченка в╕дносяться до перебування його в Прилуках. Протягом двох рок╕в, п╕сля повернення з Прилук, працював у ф╕нансових установах Миргорода. З 1871 року проживав у Полтав╕, працюючи в казенн╕й палат╕, губернському казначейств╕.
У 1914 роц╕ одержав чин д╕йсного статського радника.
Св╕тогляд ╕ л╕тературно-естетичн╕ погляди П.Мирного як письменника сформувалися п╕д впливом поез╕╖ Т.Г.Шевченка,
Широке визнання й славу принесли Панасу Мирному романи: «Пов╕я», «Х╕ба ревуть воли, як ясла повн╕?», драма «Лимер╕вна», опов╕дання «Морозенко», «П'яниця», пов╕сть «Ч╕пка» та ╕нш╕.
Перекладав на укра╖нську мову твори О.Пушк╕на, М.Л╓рмонтова. У.Шексп╕ра, Г.Лонгфелло.
Перебуваючи в Прилуках, Мирний записав близько 30 п╕сень, у тому числ╕ «Ой не ходи Грицю, та й на вечорниц╕».
28 с╕чня 1920 року письменник помер в╕д крововиливу в мозок.
Творч╕сть П.Мирного знаменувала новий, сво╓р╕дний етап у розвитку укра╖нсько╖ реал╕стично╖ культури.
У суз╕р'╖ ╕мен письменник╕в ╕м'я Панаса Мирного ся╓, як зоря першо╖ величини.
На будинку, де в╕н працював (нин╕ статистичне управл╕ння) встановлено мемор╕альну дошку.


    ПАНЧЕНКО ОЛЕКС╤Й ЯКОВИЧ
(1907-1943)
учасник Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни,
Герой Радянського Союзу
Народився 23 березня 1907 року в сел╕ Каланта╓во, нин╕ К╕ровоградсько╖ област╕. П╕сля зак╕нчення школи працював у р╕дному сел╕. В╕йськову службу з 1930 по 1933 р╕к проходив у Прилуках на аеродром╕. П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ залишився в Прилуках ╕ до початку Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни працював на меблевому комб╕нат╕.
На полях в╕йни рядовий Панченко з вересня 1943 року у склад╕ 163 стр╕лецько╖ див╕з╕╖, яка 18 вересня визволила Прилуки в╕д фашистських окупант╕в. У перших же боях на п╕дступах до Дн╕пра виявив себе см╕ливим, р╕шучим ╕ км╕тливим во╖ном.
11 жовтня п╕сля невдалих спроб визволити населений пункт Гута Межиг╕рська Вишгородського району Ки╖всько╖ област╕, визвався л╕кв╕дувати склад, ╕з якого фашисти поповнювали сво╖ бо╓запаси.
Озбро╖вшись автоматом, двома гранатами та вибух╕вкою, л╕сом пробрався до об'╓кта, розстр╕ляв ╕з автомата вартових ╕ заложив вибух╕вку. Б╕кфорд╕в шнур п╕дпалити не встиг, бо до складу вже наближалося два десятки г╕тлер╕вц╕в. Автоматною чергою та гранатами знешкодив н╕мецьких солдат╕в, п╕дпалив запальничкою шнур, а коли доб╕г до л╕су, почув сильний вибух. Виконавши завдання, повернувся до свого батальйону, у склад╕ якого брав участь у визволенн╕ населеного пункту.
Наступного дня 12 жовтня Олекс╕й Панченко визвався власноруч л╕кв╕дувати ворожий дот. Непом╕тно п╕дповз до доту ╕ закидав гранатами.
Загинув Олекс╕й Якович 15 жовтня 1943 року. Похований у селищ╕ Гута Межиг╕рська.
Указом Презид╕╖ Верховно╖ Ради СРСР в╕д 29 жовтня 1943 року за мужн╕сть ╕ геро╖зм, виявлен╕ в боях, рядовому 1-го стр╕лецького батальйону 1318 стр╕лецького полку 163 Роменсько-Ки╖всько╖ стр╕лецько╖ див╕з╕╖ Олекс╕ю Яковичу Панченку посмертно присво╓но звання Героя Радянського Союзу.
Одна з вулиць Прилук названа його ╕м'ям.


    ПФЕЙФФЕР ГЕОРГ╤Й ВАСИЛЬОВИЧ
(1872 - 1946)
математик, академ╕к АН Укра╖ни
Народився 12 листопада 1872 року в сел╕ Сокиринц╕, тепер Ср╕бнянського району Черн╕г╕всько╖ област╕. Дитяч╕ роки пров╕в у р╕дному сел╕. Математичну обдарован╕сть проявив ще в дитинств╕. Зак╕нчив на в╕дм╕нно Прилуцьку чолов╕чу г╕мназ╕ю. У 1896 роц╕ зак╕нчив Ки╖вський ун╕верситет ╕з дипломом ╤ ступеня, ╕ був залишений для п╕дготовки до науково╖ д╕яльност╕.
Працюючи в ун╕верситет╕, здав маг╕стерськ╕ ╕спити й одержав звання приват-доцента. Водночас до 1909 року викладав у Ки╖вському пол╕техн╕чному ╕нститут╕, а пот╕м, до 1918, – на Вищих ж╕ночих курсах.
Перш╕ науков╕ роботи Пфейффера стосувалися важливо╖ частини алгебри - р╕шенню р╕внянь у радикалах. У 1911 роц╕ Г.В.Пфейффер за наукову працю з теор╕╖ алгебра╖чних функц╕й удосто╓ний ступеня доктора математичних наук. У 1920 роц╕ Георг╕й Васильович обраний академ╕ком Укра╖нсько╖ Академ╕╖ наук.
З 1941 по 1944 р╕к в╕н – директор об'╓днаного ╤нституту математики й ф╕зики Академ╕╖ наук Укра╖ни.
Г.Пфейффер брав активну участь у робот╕ Ки╖вського ф╕зико-математичного товариства, в м╕жнародних математичних з'╖здах, був членом Московського математичного товариства.
Основн╕ прац╕ Георг╕я Васильовича Пфейффера присвячен╕ теор╕╖ диференц╕йних р╕внянь ╕з частинними пох╕дними. Йому належить створення загального способу формального ╕нтегрування р╕внянь ╕з частинними пох╕дними першого порядку, в╕н автор 250 наукових праць.
Помер Георг╕й Васильович 10 жовтня 1946 року.
Г.В.Пфейффер був великим знавцем математично╖ л╕тератури по багатьох в╕дд╕лах математики, вченим ╕з глибоким в╕дчуттям ╕ високою вимоглив╕стю до себе.


    РЕВУЦЬКИЙ ЛЕВКО МИКОЛАЙОВИЧ
(1889-1977)
композитор, педагог, академ╕к АН Укра╖ни
Народився 20 лютого 1889 року в сел╕ ╤ржавець на Прилуччин╕ (нин╕ ╤чнянського району). Музична обдарован╕сть виявилась дуже рано. Грати на фортеп╕ано почав у 5 рок╕в.
До 1903 року навчався в Прилуцьк╕й г╕мназ╕╖. П╕сля пере╖зду до Ки╓ва, навчався у фортеп╕анному клас╕ в╕домого укра╖нського композитора М.В.Лисенка.
У 1907 роц╕ Ревуцький вступив до Ки╖вського ун╕верситету ╕ водночас навчався на фортеп╕анному в╕дд╕л╕ Ки╖вського музичного училища. З 1913 по 1916 р╕к навчався в Ки╖вськ╕й консерватор╕╖. До 1918 року – на полях Першо╖ св╕тово╖ в╕йни.
П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ працював пов╕товим ╕нструктором у музичних справах у Прилуках ╕ д╕ловодом в амбулатор╕╖ зал╕знично╖ станц╕╖.
Л.Ревуцький – один ╕з орган╕затор╕в музично╖ школи ╕ симфон╕чного оркестру в м╕ст╕. Неодноразово сам ╕ в склад╕ оркестру виступав перед жителями Прилук ╕з концертами. Саме в Прилуках почав писати сво╖ перш╕ хоров╕ твори. Серед них – один ╕з кращих твор╕в композитора, в╕дома кантата-поема «Хустина» на слова Т.Г.Шевченка. Уперше цей тв╕р було виконано хоровим гуртком роб╕тник╕в ╕ службовц╕в Прилуцько╖ кооперац╕╖.
У 1924 роц╕ Л.М.Ревуцький повернувся до Ки╓ва, де повн╕стю почав займатися педагог╕чною та музичною д╕яльн╕стю. Викладав у музично-драматичному ╕нститут╕, а з 1933-го – в Ки╖вськ╕й консерватор╕╖.
У 1944 роц╕ йому присво╓но звання народного артиста СРСР, а в 1969 - звання Героя соц╕ал╕стично╖ прац╕, ╕ обрано академ╕ком Академ╕╖ наук Укра╖ни.
Помер Левко Миколайович 30 березня 1977 року.
Л.Ревуцький – основоположник жанр╕в симфон╕╖ та фортеп╕анного концерту в укра╖нськ╕й музиц╕. Значну ц╕нн╕сть являють собою зроблен╕ ним обробки укра╖нських народних п╕сень.
Левко Миколайович Ревуцький зробив вагомий внесок у скарбницю укра╖нсько╖ музично╖ культури.


    РИЖЕНКО ГРИГОР╤Й ╤ВАНОВИЧ
(1923 - 2002)
учасник Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни,
кавалер трьох орден╕в Слави,
Почесний громадянин Прилук
Народився 16 березня 1923 року в Прилуках, в с╕м'╖ сад╕вника. П╕сля зак╕нчення 7 клас╕в школи № 6, працював бляхарем в одн╕й з м╕сцевих арт╕лей.
На полях Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни з вересня 1943 року.
В╕дзначився в боях при л╕кв╕дац╕╖ Корсунь-Шевченк╕вського угрупування фашист╕в (17.01.-24.02.1944 р.). П╕д час одн╕╓╖ з розв╕док група б╕йц╕в разом ╕з Г.Риженком усп╕шно атакувала машини противника ╕ взяла в полон н╕мецького полковника. Через день на зам╕нован╕й сапером Риженком дороз╕ п╕д╕рвалися 2 фашистських танки ╕ 3 самох╕дн╕ гармати. За усп╕шне виконання цих бойових завдань нагороджений орденом Слави ╤╤╤ ступеня.
П╕д час розв╕дувально╖ операц╕╖ у район╕ м╕ста Р╕вного захопив двох «язик╕в», за що був нагороджений орденом Слави ╤╤ ступеня. П╕сля форсування р╕чки В╕сли, будучи пораненим, не покинув поле бою. У боях на територ╕╖ Н╕меччини в одному з бо╖в пляшками ╕з запалювальною р╕диною вив╕в ╕з ладу два ворож╕ танки, п╕д╕рвав амбразуру дзоту. В одн╕й з розв╕дувальних операц╕й у груп╕ захопив у полон 5 ворожих солдат╕в ╕ оф╕цера.
За ц╕ подвиги груди старшого сержанта Г.Риженка прикрасив золотий орден Слави ╤ ступеня.
За мужн╕сть ╕ геро╖зм, проявлен╕ в роки Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, нагороджений також орденами Червоного Прапора, Червоно╖ З╕рки, В╕тчизняно╖ в╕йни ╤╤ ступеня, багатьма медалями.
П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ працював майстром на Прилуцьк╕й фабриц╕ господарчих вироб╕в, завгоспом медичного училища.
Учасник параду Перемоги в Москв╕ 1985 року.
Почесний громадянин Прилук.
Помер Григор╕й ╤ванович 1 жовтня 2002 року. Похований на м╕ському кладовищ╕ «Новий Побут».


    CКОРОПАДСЬКИЙ ╤ВАН МИХАЙЛОВИЧ
(1804 - 1887)
засновник Тростянецького парку,
предводитель дворянства Полтавсько╖ губерн╕╖,
Почесний громадянин Прилук
Народився 12 с╕чня 1804 року в сел╕ Ярославець Глух╕вського пов╕ту Черн╕г╕всько╖ област╕. Осв╕ту отримав у Прилуцькому панс╕он╕ П.П.Б╕лецького-Носенка. У 1825 роц╕, як╕ б╕льш╕сть юнак╕в знатних родин, п╕шов на в╕йськову службу. Недовго прослуживши, зв╕льнився у в╕дставку. У 1833, разом ╕з родиною, оселився в Тростянц╕. Змалку закоханий у красу р╕дно╖ природи, Скоропадський повн╕стю поринув в облаштування територ╕╖ Тростянця.
У 1834 роц╕ були закладен╕ перш╕ посадки дерев м╕сцевих пор╕д. Протягом усього свого життя займався створенням ориг╕нального парку, насадженням ц╕кавих ╕ екзотичних дерев, кущ╕в.
З 1844 року ╤ван Михайлович – предводитель дворянства Прилуцького пов╕ту, а з 1848 по 1852 – предводитель дворянства Полтавсько╖ губерн╕╖. Був членом Прилуцько╖ училищно╖ ради. У 1870 роц╕ за сво╖ кошти в╕дкрив перше початкове ж╕ноче училище. У 1874 в його будинку в╕дкрита Прилуцька чолов╕ча г╕мназ╕я. За власн╕ кошти орган╕зував школи по п╕дготовц╕ народних учител╕в, вихованцями яких були селянськ╕ д╕ти.
У 80-х роках позаминулого стол╕ття площа парку сягала 175 га, а з навколишн╕ми гаями – 350. Рукотворн╕ скульптури в╕домих скульптор╕в уписувались у твор╕ння рук ╤.М.Скоропадського.
Головною пристрастю життя Скоропадського була любов до р╕дно╖ природи. Парк у Тростянц╕, створений його руками, н╕чим не поступа╓ться найкращим паркам ╢вропи. Цей куточок живо╖ краси можна назвати справжн╕м музе╓м природи. У серпн╕ 1951 року парк перетворено у Державний Дендролог╕чний запов╕дник. Нин╕ в ньому нарахову╓ться понад 500 вид╕в ╕ форм дерев, чагарник╕в. Б╕льш╕сть ╕з них завезен╕ з Кавказу, Середньо╖ Аз╕╖, Зах╕дно╖ ╢вропи, Далекого Сходу, Япон╕╖, П╕вн╕чно╖ Америки...
Тростянецький парк – пам'ятник людин╕, яка доклала багато зусиль для його створення, людин╕, яку жител╕ нашого м╕ста, ще при житт╕ удосто╖ли звання почесного громадянина Прилук «... испросив высочайшее позволение иметь портрет его на стене в городской управе».


    СОКОЛОВ СЕРГ╤Й ВОЛОДИМИРОВИЧ
заслужений майстер спорту,
чемп╕он ╢вропи з легко╖ атлетики
Народився 29 березня 1962 року в селищ╕ Кочкор-Ата Ошсько╖ област╕ Киргиз╕╖. П╕сля пере╖зду с╕м'╖ до Прилук, навчався в школ╕ №14, водночас займаючись у дитячо-юнацьк╕й спортивн╕й школ╕ в секц╕╖ легко╖ атлетики п╕д кер╕вництвом тренера В.╤.Моляра. Поштовхом для серйозного заняття спортом послужило зайняте Серг╕╓м 3 м╕сце на обласних змаганнях ╕з п╕онерського п'ятиборства у 1976 роц╕.
Через р╕к на Спартак╕ад╕ з легко╖ атлетики дитячо-юнацьких спортивних шк╕л СРСР у Гомел╕ в╕н став чемп╕оном у б╕гу на 200 м. П╕сля зак╕нчення 8 клас╕в Соколова було зараховано до Ки╖вського спортивного ╕нтернату. Навчаючись в ╕нтернат╕, неодноразово був чемп╕оном ╕ призером СРСР у б╕гу на 100 ╕ 200 метр╕в серед школяр╕в.
У 1978 роц╕ на Всесоюзних змаганнях серед школяр╕в виконав норматив кандидата у майстри спорту, а у 1980 - майстра спорту з легко╖ атлетики на м╕жнародних змаганнях у Сантьяго-де-Куба. У 1980 роц╕ на чемп╕онат╕ ╢вропи серед молод╕, який проходив у голландському м╕ст╕ Утрехт, виконав норматив майстра спорту м╕жнародного класу.
Серг╕й Соколов дванадцятикратний чемп╕он Радянського Союзу в б╕гу на 100, 200 метр╕в та естафет╕ 4 на 100 м.
Сво╓╖ найвищо╖ спортивно╖ слави С.Соколов досяг на чемп╕онат╕ континенту у 1982 роц╕ у грецькому м╕ст╕ Аф╕ни, де в╕н у склад╕ зб╕рно╖ СРСР виборов перше м╕сце в естафетному б╕гу 4x100 м ╕ став чемп╕оном ╢вропи.
У 1983 роц╕ Соколов став чемп╕оном Спартак╕ади народ╕в СРСР, виборовши перше м╕сце в б╕гу на 200 метр╕в, а у 1984 на м╕жнародних змаганнях «Дружба» у Москв╕ в склад╕ команди зайняв 1 м╕сце в естафетному б╕гу 4 на 100 м.
У 1986 роц╕ Серг╕й Соколов у 24-р╕чному в╕ц╕, а це пора розкв╕ту спортсмена, зак╕нчив виступи на велик╕й спортивн╕й арен╕, причина – надрив зв'язок ах╕ллесового сухожилля.


    СУББОТ╤Н В╤КТОР АНДР╤ЙОВИЧ
(1844 - 1898)
укра╖нський л╕кар-г╕г╕╓н╕ст, професор
Народився 13 березня 1844 року в м╕ст╕ Прилуки, на Квашинцях в родин╕ в╕дставного доглядача народного училища.
На в╕дм╕нно зак╕нчив панс╕он Ки╖всько╖ г╕мназ╕╖ ╕ вступив на медичний факультет Ки╖вського ун╕верситету.
П╕сля зак╕нчення ун╕верситету був залишений при ньому для п╕дготовки до професорського звання. Захистивши докторську дисертац╕ю, працював приват-доцентом кафедри г╕г╕╓ни ун╕верситету, читав лекц╕╖ студентам, займався науковою роботою. Його науков╕ статт╕ зац╕кавили весь учений св╕т Зах╕дно╖ ╢вропи.
Протягом двох рок╕в стажувався й працював у кращих кл╕н╕ках Франц╕╖, Н╕меччини.
За допомогу пораненим ╕ хворим у пер╕од Франко-Пруссько╖ в╕йни (1870-1871) Суббот╕н був нагороджений медаллю ╕ почесним знаком Червоного Хреста.
П╕сля повернення до Ки╓ва, працював професором кафедри г╕г╕╓ни, медично╖ пол╕ц╕╖, а з 1884 року – деканом факультету г╕г╕╓ни ун╕верситету. В.Суббот╕н – один з орган╕затор╕в Рос╕йського товариства охорони народного здоров'я ╕ першо╖ в Укра╖н╕ самост╕йно╖ кафедри г╕г╕╓ни. В╕н один з автор╕в науки про здоровий спос╕б ╕ умови життя, зробив великий внесок у виховання й п╕дготовку медичних кадр╕в Укра╖ни.
Основн╕ прац╕ В.А.Суббот╕на присвячен╕ питанням г╕г╕╓ни прац╕, комунально╖ г╕г╕╓ни, еп╕дем╕олог╕╖. За видатн╕ досягнення в науц╕ й охорон╕ здоров'я нагороджений орденами Свято╖ Анни ╕ Стан╕слава ╤╤ ступеня.
Помер В╕ктор Андр╕йович 29 вересня 1898 року.
Його науков╕ прац╕ "Курс г╕г╕╓ни", "Основи ф╕з╕олог╕╖ людини", "Вживання пепсину в медичн╕й практиц╕" використовуються ╕ донин╕ в практичн╕й ╕ теоретичн╕й д╕яльност╕ медичних прац╕вник╕в як в Укра╖н╕, так ╕ за ╖╖ межами.
Уся наукова робота В.А.Суббот╕на була присвячена благородн╕й справ╕ – здоров'ю людини.


    СУПРУНЕНКО ╤ВАН АНАТОЛ╤ЙОВИЧ
(1954 - 2002)
заслужений прац╕вник с╕льського господарства Укра╖ни
Народився 12 травня 1964 року в сел╕ Обич╕в Прилуцького району в селянськ╕й родин╕. Батько, Анатол╕й Миколайович, працював вод╕╓м, мати – домогосподарка.
У 1961 роц╕ п╕шов у перший клас Обич╕всько╖ восьмир╕чно╖ школи, а у 1981 – зак╕нчив Малод╕вицьку середню школу.
До служби в арм╕╖ працював трактористом. П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ повернувся до р╕дного села. Працюючи, зак╕нчив Н╕жинський техн╕кум механ╕зац╕╖ с╕льського господарства.
У 1984 роц╕ Супруненко призначений головним ╕нженером, згодом – головою колгоспу. Без в╕дриву в╕д виробництва зак╕нчив Укра╖нську с╕льськогосподарську академ╕ю. Очолюване ним господарство згодом стало одним ╕з найкращих в област╕.
Очоливши прилуцький хл╕бозавод, ╤.Супруненко завершив його приватизац╕ю. Упровадження нових технолог╕й ╕ метод╕в реал╕зац╕╖ продукц╕╖, розроблених на завод╕, почали застосовувати ус╕ хл╕бозаводи област╕.
За заслуги у розвитку с╕льського господарства ╤.А.Супруненку присво╓но звання заслуженого прац╕вника с╕льського господарства.
У 2000 роц╕ з метою зменшення соб╕вартост╕ хл╕бобулочних вироб╕в завод почав с╕яти й збирати жито. А для переробки його в борошно було побудовано млин, спроможний забезпечити житн╕м борошном виробництво. У 2002 роц╕ завод орендував близько 3000 га земл╕.
Велика заслуга ╤.А.Супруненка ╕ в тому, що ВАТ, створене на баз╕ заводу, дало змогу зб╕льшити к╕льк╕сть працюючих у 2,5 рази, а в пер╕од збирання зернових – забезпечити роботою селян. Надавалася гуман╕тарна допомога бюджетним орган╕зац╕ям, приватним особам.
У к╕нц╕ 2001 року хвороба прикувала ╤.А.Супруненка до л╕жка. Помер ╤ван Анатол╕йович 20 липня 2002 року. Похований на кладовищ╕ у с. Обич╕в, поруч з╕ сво╖ми батьками.


    ТИРАСПОЛЬСЬКА НАД╤Я ЛЬВ╤ВНА
(1867 - 1962)
актриса, заслужений д╕яч мистецтв Рос╕╖
Народилася 9 травня 1867 року в Прилуках у дворянськ╕й с╕м’╖. Батько майбутньо╖ актриси, як╕й судилося стати "окрасою рос╕йських театр╕в", мав у Прилуках власний фотограф╕чний пав╕льйон. Дитяч╕ роки минули в р╕дному м╕ст╕. У 1878 роц╕ родина пере╖хала до ╢лизаветграду (К╕ровоград), а згодом - до Полтави. Навчаючись у Полтавськ╕й восьмикласн╕й г╕мназ╕╖, брала участь у спектаклях аматорського драматичного гуртка.
П╕сля усп╕шного зак╕нчення приватно╖ музично-драматично╖ школи Московського ф╕лармон╕чного товариства (1892), Тираспольська п╕дписала контракт ╕з Харк╕вським товариством “Бородай” ╕ стала актрисою пров╕нц╕йного театру. Яскравою стор╕нкою в ╖╖ творчост╕ була робота в Московському Малому театр╕.
Прослуживши 8 рок╕в у Малому театр╕, Н.Тираспольська пере╖хала до Петербурга ╕ стала актрисою ╕мператорського Олександринського, згодом театру ╕м. О.С.Пушк╕на. Вона виступала на сцен╕ разом ╕з видатними майстрами рос╕йсько╖ сцени П.А.Стрепетовою, Г.М.Федотовою, В.Ф.Ком╕саржевською.
Склоки, боротьба актор╕в за ведуч╕ рол╕ в спектаклях, не давала змоги оц╕нити ╖╖ талант. ╤ т╕льки у 1931 роц╕, коли Н.Л.Тираспольськ╕й було вже далеко за 60, ╖й було присво╓но почесне звання заслуженого д╕яча мистецтв Рос╕╖.
Серед з╕граних ролей: Джуль╓тта ("Ромео ╕ Джуль╓тта"), Варвара ("ГРОЗА"), Раневська ("Вишневий сад"), Готь╓ ("Дама з камел╕ями") та багато ╕нших.
Нею написан╕ театральн╕ мемуари. Вона автор книг "Из прошлого русской сцены", "Жизнь актрисы".
Померла Над╕я Льв╕вна 30 травня 1962 року.
65 рок╕в в╕ддала Н.Тираспольська нелегк╕й прац╕ актора, були радощ╕ ╕ горе, злети й пад╕ння.


    ЦЕРБЕ-НЕС╤НА ВАЛЕНТИНА АДАМ╤ВНА
заслужений майстер спорту,
бронзовий призер XVII зимових Ол╕мп╕йських ╕гор з б╕атлону
Народилася 8 с╕чня 1969 року в сел╕ Пол╕сся Коростенського району Житомирсько╖ област╕. Батько – Адам Карлович – н╕мецького походження. Д╕д по материнськ╕й л╕н╕╖ – Пилип Феодос╕йович Жмаченко - учасник першо╖ св╕тово╖, громадянсько╖ та Велико╖ В╕тчизняно╖ во╓н, Герой Радянського Союзу, генерал-полковник.
Займатися спортом, а спочатку це були лижн╕ гонки, почала ще навчаючись у школ╕ р╕дного села. П╕д час навчання у Житомирському техн╕кум╕ обробки деревини виконала норматив кандидата у майстри спорту. П╕сля зак╕нчення техн╕куму була направлена працювати у Прилуцький меблевий комб╕нат. Працюючи на комб╕нат╕, продовжувала п╕двищувати свою спортивну досконал╕сть вже як б╕атлон╕стка п╕д кер╕вництвом Михайла Зоца та Олександра Прядка.
Виступаючи на М╕жнародних зимових ╕грах Укра╖ни (1989), В.Цербе стала чемп╕онкою, виконавши норматив майстра спорту. Багаторазова чемп╕онка Укра╖ни та переможниця м╕жнародних змагань.
23 лютого 1994 року на Зимових Ол╕мп╕йських ╕грах у Норвезькому м╕ст╕ Л╕ллехаммер, виступаючи на дистанц╕╖ 7,5 км Валентина Цербе стала бронзовим призером.
У 1995-1998 роках займала призов╕ м╕сця на чемп╕онатах Св╕ту та ╢вропи, на змаганнях за кубок Св╕ту.
У 1998 роц╕ на зимових Ол╕мп╕йських ╕грах у японському м╕ст╕ Нагано зайняла V м╕сце. У тому ж роц╕ завершила сво╖ виступи у великому спорт╕, завоювавши I м╕сце на м╕жнародних змаганнях у м╕ст╕ Ханти-Манс╕йськ (Рос╕я).
Заслужений майстер спорту, член НОК Укра╖ни В.Цербе бере активну участь у спортивному житт╕ Укра╖ни, допомага╓ становленню молодих спортсмен╕в м╕ста. Нагороджена орденом княгин╕ Ольги ╤╤╤ ступеня.
Працю╓ директором ТОВ "╢вропа", а на добров╕льних засадах – ф╕нансовим директором однойменного футбольного клубу.
Валентина Цербе ув╕йшла в ╕стор╕ю держави, як володар першо╖ ол╕мп╕йсько╖ медал╕ незалежно╖ Укра╖ни.


    ШЕКЕРА ГРИГОР╤Й К╤НДРАТОВИЧ
(1923 - 1987)
учасник Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни,
кавалер трьох орден╕в Слави
Народився 16 листопада 1923 року в м╕ст╕ Н╕жин Черн╕г╕всько╖ област╕ в селянськ╕й родин╕. Середню осв╕ту одержав напередодн╕ Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, зак╕нчивши Н╕жинську середню школу №24.
Участь у в╕йн╕ Григор╕й Шекера розпочав у липн╕ 1941 року механ╕ком-вод╕╓м танку Т-34.
З 1942 року був розв╕дником, командував в╕дд╕ленням, взводом.
П╕сля тяжкого поранення в липн╕ 1942 року й л╕кування, командир в╕дд╕лення розв╕дник╕в. Г.Шекера неодноразово робив усп╕шн╕ вилазки за «язиками». П╕д час одного з розв╕дувальних бо╖в (грудень 1943 р.) в ход╕ визволення Черкасько╖ област╕, ризикуючи життям, в╕дбив ╕ захопив у полон н╕мецького полковника. Першу бойову нагороду «За бойов╕ заслуги» одержав за усп╕шно проведену розв╕дку по визначенню м╕сця розташування н╕мецьких частин на п╕дступах до Ки╓ва. Орден Слави III ступеня Г.Шекера одержав у травн╕ 1944 року. За усп╕шне форсування р╕ки Прип'ят╕ нагороджений орденом Слави II ступеня. Золотим орденом Слави Григор╕й К╕ндратович був нагороджений у березн╕ 1945 року.
П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ повернувся до Н╕жина, працював заступником директора ресторану, а зак╕нчивши Ки╖вську юридичну школу – народним суддею у Семен╕вц╕, Прилуках, Нос╕вц╕. Без в╕дриву в╕д виробництва зак╕нчив ╕сторичний факультет Н╕жинського пед╕нституту та юридичний факультет Ки╖вського ун╕верситету.
У 1961 роц╕ Г.К.Шекера разом ╕з с╕м'╓ю пере╖хав до Прилук. Працював адвокатом, суддею, а з 1974 року ╕ до останн╕х рок╕в життя – головою м╕ського суду.
Григор╕й К╕ндратович Шекера – учасник в╕йськового параду Перемоги 24 червня 1945 року. Г.К.Шекера за бойов╕ заслуги та трудову д╕яльн╕сть нагороджений ще 4 орденами та багатьма медалями.
Помер Григор╕й К╕ндратович 7 листопада 1987 року.
Похований на м╕ському кладовищ╕ «Новий Побут».


    ШКОРОПАД ДМИТРО ОВС╤ЙОВИЧ
(1923 - 2000)
доктор техн╕чних наук, професор, кра╓знавець
Народився 15 червня 1923 року в м╕ст╕ Прилуки. Батько – Овс╕й Петрович – виходець ╕з м╕щан, викладав математику в школах ╕ училищах Прилук, мати, Соф╕я Петр╕вна – ╕з давнього козацького роду Юрченк╕в, теж викладала в школах м╕ста.
Д.Шкоропад навчався в школах № 2 та № 7. Середню осв╕ту одержав у зал╕зничн╕й школ╕ (нин╕ № 14).
У 1940 роц╕ вступив до Лен╕нградського в╕йськово-механ╕чного ╕нституту.
На полях Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни доброволець Дмитро Шкоропад ╕з перших ╖╖ дн╕в. П╕д час оборонних бо╖в п╕д Москвою отримав тяжке поранення, втратив око.
П╕сля л╕кування й демоб╕л╕зац╕╖ вступив до Московського ╕нституту х╕м╕чного машинобудування. За участь у Велик╕й В╕тчизнян╕й в╕йн╕ нагороджений орденом В╕тчизняно╖ в╕йни ╤ ступеня та орденом Червоно╖ З╕рки.
У 1948 роц╕ на в╕дм╕нно зак╕нчив ╕нститут. Працював конструктором, зав╕дуючим в╕дд╕лом центрифуг, головним конструктором науково-досл╕дного ╕нституту х╕м╕чного машинобудування.
Дисертац╕ю кандидата наук захистив у 1958, а дисертац╕ю доктора наук у 1987 роц╕.
За розвиток в╕тчизняного х╕м╕чного машинобудування, центрифугобудування Д.О.Шкоропад нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтнево╖ Революц╕╖.
З дитинства в╕н був закоханий у р╕дний край, усе сво╓ св╕доме життя вивчав його ╕стор╕ю. Результатом його кроп╕тко╖ прац╕ став чотирьохтомник «╤стор╕я Прилуччини». Разом ╕з прилуцьким кра╓знавцем О.А.Савоном п╕дготував ╕сторико-кра╓знавчий дов╕дник «Прилуччина».
Помер Дмитро Овс╕йович 22 травня 2000 року.
Д.О.Шкоропада – доктора техн╕чних наук, професора, можна по праву назвати ще й л╕тописцем земл╕ Прилуцько╖.


    ЩЕРБИНА ОЛЕКСАНДР МУС╤ЙОВИЧ
(1874 - 1934)
укра╖нський учений, психолог, професор
Народився 2 березня 1874 року в м╕ст╕ Прилуки (на Куст╕вцях) у с╕м'╖ священика М.Н.Щербини. У дитинств╕, внасл╕док нещасного випадку, залишився сл╕пим. Св╕дки розпов╕дали, що хлопчика у яму з вапном випадково з╕пхнула маленька д╕вчинка, яка пот╕м стала його дружиною. У дитинств╕ швидко опанував л╕тери ╕ навчився читати тексти, надрукован╕ рель╓фним шрифтом, вивчив н╕мецьку й французьку мови. У 1898 роц╕ зак╕нчив Прилуцьку чолов╕чу г╕мназ╕ю ╕з золотою медаллю, у цьому ж роц╕ став студентом Ки╖вського ун╕верситету, а на IV курс╕ його студентська наукова робота була удосто╓на золото╖ медал╕.
У 1905 роц╕ зак╕нчив факультет класично╖ ф╕лолог╕╖ ун╕верситету з дипломом I ступеня.
П╕сля зак╕нчення ун╕верситету Олександр Щербина викладав у ньому лог╕ку та ╕стор╕ю етики. У цей пер╕од написав ряд роб╕т: «Методолог╕я етики», «Про сум╕сне навчання сл╕пих ╕з зрячими» та ╕нш╕. З 1908 по 1918 р╕к жив у Москв╕, де займався науковою д╕яльн╕стю, виступав ╕з лекц╕ями.
У 1918 роц╕ О.М.Щербин╕ присво╓но звання професора. З 1921 по 1931-й працював викладачем Прилуцького педтехн╕куму, читаючи одночасно курс лекц╕й по психолог╕╖ у Полтавському ╕нститут╕ народно╖ осв╕ти. Проводив велику сусп╕льну роботу. Надавав допомогу сл╕пим Черн╕г╕всько╖, Полтавсько╖, Харк╕всько╖ та ╕нших областей. Один з орган╕затор╕в музею в Прилуках.
У 1931 роц╕ був призначений професором на дефектолог╕чний факультет Ки╖вського педагог╕чного ╕нституту, де ╕ пропрацював до к╕нця сво╖х дн╕в.
Помер Олександр Мус╕йович 7 с╕чня 1934 року.
Жител╕ Куст╕вц╕в на територ╕╖ колишньо╖ садиби О.М.Щербини встановили мемор╕альну дошку.


    ЯКОВЧЕНКО МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ
(1900 - 1974)
актор, народний артист Укра╖ни
Народився 3 травня 1900 року в Прилуках. Сцен╕чну д╕яльн╕сть почав в аматорських гуртках р╕дного м╕ста п╕сля зак╕нчення Прилуцько╖ чолов╕чо╖ г╕мназ╕╖.
Друг дитинства, ╤ван ╤лл╕ч Котеленець, згадував: «Микола був веселим ╕ км╕тливим, душею вс╕х хлопц╕в нашо╖ вулиц╕»,
З 1920 по 1927 р╕к Микола Яковченко виступав на сценах профес╕йних театр╕в С╕мферополя, Черкас, Черн╕гова, Дн╕пропетровська, Харкова. 3 1928 ╕ до к╕нця сво╖х дн╕в Микола Федорович Яковченко – актор, пров╕дний актор Ки╖вського укра╖нського драматичного театру ╕м. ╤.Франка.
У 1970 роц╕ М.Ф.Яковченку присво╓но почесне звання народного артиста Укра╖ни.
Серед з╕граних ним на сцен╕ театру ролей: Микола («Наталка-Полтавка» Котляревського), Бублик, Довгоносик («Платон-Кречет», «В стелах Укра╖ни» Корн╕йчука), Лящ («Останн╕» Горького), Пеньожка («Мартин Боруля» Карпенка-Карого).
Особливу популярн╕сть ╕ славу принесли Яковченку рол╕ комед╕йних персонаж╕в у ф╕льмах: «За двома зайцями», «Н╕ч перед Р╕здвом», «Максим Перепелиця».
М.Яковченко дуже любив р╕дне м╕сто над Уда╓м. Неодноразово виступав ╕з концертами особисто ╕ в склад╕ трупи театру перед земляками. Любив у кол╕ р╕дних, друз╕в, буваючи в Прилуках, розпов╕дати ц╕кав╕ ╕стор╕╖ з╕ свого життя-буття, анекдоти.
Помер Великий см╕хотворець Укра╖ни 11 вересня 1974 року.
Пам'ять про видатного майстра гумору збер╕га╓ться в невигаданих ╕стор╕ях, байках, анекдотах. У 2008 роц╕ на Театральн╕й площ╕ м. Прилуки М.Ф.Яковченку було встановлено ориг╕нальний бронзовий пам’ятник.



Нормативн╕ акти
м╕сько╖ влади
e-mail: П╕дписатися/В╕дписатися
Знайти:  





    
crok design