Із судноплавної річки – в потічок: чому помирає Удай?
Сто років тому про Удай писали як про річку, яку неможливо було подолати без переправи. Щоб потрапити з одного берега на інший, слід було скористатися послугами парому. Нині ж її можна просто перескочити. Теплоходи сюди не запливають і турфірми круїзів не організовують.
Сьогодні Удайські плавні під силу лише маленькому човнику чи туристичній байдарці. А в давнину ця річка була судноплавною. І якщо сьогодні піднятися на найвищі точки околиць міста, то можна добре роздивитися, яким широким було русло річки Удай. Одним з таких місць є гора в селі Боршна.
Прилучанин Сергій Довженко роками намагається докопатися до історії, бо ця тема йому дуже болюча і небайдужа. Ще наші діди пам’ятають, якою повноводною була річка Удай з пів століття тому.
На берегах Удаю краєзнавці і досі знаходять інструменти, які належали першим людям, скіфам та кіммерійцям. Тут можна без проблем знайти залишки древніх амфор. Зрозуміло, що з Північного Причорномор’я їх сюди везли не волами. Тогочасні плавзасоби ходили з Чорного моря у наш Лісостеп – коментує відомий прилуцький краєзнавець Віктор Моринець.
Удай був повноводним упродовж тисячоліть, аж до кінця ХХ століття.
Русло колись потужної ріки чудово проглядається і з так званої Манжосівської гори, з якої місто видно наче на долоні. Сергій Довженко стверджує, що є історичні згадки про те, що на цьому місці колись розміщувалася оборонна фортеця.
Досліджуючи історію річки Удай вирушаємо на ще одну локацію у селі Замостя. Тут із пагорбів теж відкривається чудовий краєвид на прилуцькі храми.
Бездумне господарювання, відсутність належного фінансування програм розвитку і збереження водних ресурсів призводять до загибелі малих річок. І якщо вже сьогодні не вжити заходів щодо збереження водних ресурсів, то своїм дітям і онукам ми будемо показувати лише калюжу.
