У полоні схуднув на 45 кілограмів: у Прилуках зустріли військового Костянтина Павлюченка
20 червня у Прилуках зустріли колишнього військовополоненого, бійця 209-го протитанкового дивізіону підрозділу «Джавелін», 30-річного Костянтина Павлюченка. У полон до росіян він потрапив 12 квітня 2022 року, після 48 діб оборони заводу імені Ілліча, що в Маріуполі. В російській неволі чоловік схуд на 45 кілограмів. Приїхавши у Прилуки, Костянтин пов’язав першу «стрічку надії» на «дереві надії», що символізує безвісти зниклих та військовополонених прилучан і жителів Прилуцького району, підписав прапор та зустрівся з людьми.
Про це повідомляє Суспільне.
Події квітня 2022 року в Маріуполі Костянтин Павлюченко згадує так: «На прорив ми звідти їхали, але не вийшло у нас і за наказом президента ми здалися в полон. На жаль, 48 днів ми тримали завод, а потім вже не було шансів тримати».
У російському полоні чоловік пробув понад чотири роки. Ділиться: за цей час зі 102 кілограмів схуд до 57.
«На татуювання наші вони сильно реагують. Багато кого вони вважали азовцями і змушували говорити, що з «Азова». Не брати вони нам і все. Далеко не брати, як вони говорять, намагаються переконати. Принципово хотілося повернутися і зробити те, чого не зробив. Виправити те, чого не робив, коли був час. Буду старатися повернути все в потрібне русло. Це і допомагало. Надія, віра і знання, що тебе чекають рідні, друзі», — розповідає Костянтин Павлюченко.
Його матір Валентина Павлюченко майже одразу дізналася, що син потрапив у полон. З її слів, під час оборони Маріуполя вона ще отримувала від нього короткі повідомлення.
«Це бої, це вихід за пораненими, цивільне населення. Це все потрібно було, але в якісь моменти були повідомлення, що все добре: «Все добре, мамо». Наказ був здатися в полон. Але це був наказ. Хлопці не хотіли здаватися. Готові були прийняти останній бій. Остання звісточка була: «Чекайте на мене і я повернуся», — розповідає Валентина Павлюченко.
Окрім матері, чекав Костянтина з полону і його син Артем, якому зараз вісім років.
За чотири роки рідні отримали від військового лише одного листа.
«Побажав усім здоров’я, написав, що любить. «Чекайте на мене, і я швидше повернуся». Ніхто не думав, вони принаймні, що так надовго. Думали: на місяці, а вийшло – на роки. В полоні це життя в будь-яку хвилину, секунду може завершитися. Ті, хто це проходить, ми розуміємо одне-одного — просто сподіватися. Хай буде банально звучати, але моліться і чекайте», — каже мати тепер уже колишнього військовополоненого.
Костянтин Павлюченко повернувся до України під час обміну 15 травня. В рідній Талалаївській громаді його зустрічали 14 червня.
«Його перший дзвінок, просто одне слово «мам» – і все. Сльози. Емоції. Я згадала всі фрази «синулька мій», «любименький, хорошенький», «сонечко», «заюлічка». Друга фраза була: «Мам, війна не закінчилась». Це рішення залишається за ним…«, — говорить Валентина Павлюченко.
Про те, як його зустрічають на малій батьківщині Костянтин Павлюченко каже: »Приємно здивований. Не очікував такого. Взагалі планував по-тихому прийти, щоб ніхто не знав, але без моєї допомоги дізналися, що я повернувся. Багато друзів, знайомих, хто мене знає, почув. Щиро вдячний. Такі зустрічі тих, хто повертається, – це дуже приємно».
До Прилук Костянтина Павлюченка запросили представниці об’єднання родин безвісти зниклих та військовополонених «Об’єднані серця», розповіла його голова Таміла Хімич.
«Такі зустрічі, і ця зустріч зокрема, дають можливість переосмислити ставлення до таких людей, до повернутих з полону. Щоб вони розуміли, що ця зустріч не для піару, а для нього, щоб він відчув себе своїм серед своїх», — каже Таміла Хімич.
