У третю річницю великої війни Прилуцька міська рада вручила відзнаки родинам Героїв

Стоголоссям гімну відгукуються полеглі сини десяти прилуцьких родин. Відтепер їх серцебиття – це стук метроному. Їх очі – це небо, з якого і досі падають рашистські ракети. Їх тіло – українська земля, що здригається від вибухів і щодня вмивається кров’ю своїх героїв та героїнь. Десять захисників України. Десять героїв Прилуцької громади.

Десять осиротілих родин 24 лютого, у день, що розділив життя українців на «до» та «після», отримують почесні відзнаки з рук міського голови Ольги Попенко. Ми вдячні кожному загиблому захиснику чи захисниці. Та по-особливому визнаємо подвиг героїв прилучан.

Тож до сердець родин линуть лише найтепліші, найщиріші слова підтримки і скорботи, що об’єднало все місто.

Міська рада та вся Прилуцька громада шанують, вклоняються своїм героям і повторює – вони не просто цифри. Це життя, які обірвалися невчасно.

Це долі, зламані руками рашистів. Це люди, чоловіки і жінки, чий останній подих залишився вітром на полі бою. І сьогодні нам лишається лише скорбота за полеглими, біль за вбитими війною, за право бути українцями.

Аби по-особливому подякувати кожній родині, котра залишилася без свого захисника, міська рада започаткувала відзнаку «Захисник України, герой Прилуцької громади». Це відзнака для вшанування посмертного подвигу військовослужбовців. Нагороду такого рівня в Чернігівській області започатковано вперше.

Відзнаки удостоєні загиблі герої, які, починаючи з 2014 року, захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації проти України. Жодну з них герой не забере особисто. Вмиваючись сльозами відзнаки отримують змарнілі мами, тата, дружини, брати, сестри, дітки, у чиїх очах ніби сховалося все горе, що є у цьому світі.

Наталія Лісніченко овдовіла 15 жовтня 2024 року. Свого сина Олександра втратили батьки Наталія Іванівна та Михайло Іванович. Ще зовсім молодий.

Ніби вчора матуся дала дорогу у світ наймолодшій, десятій дитині у родині. Шлях воїна він обрав свідомо, ще за шкільних років. Мрію народити і виховати трьох діток загиблий воїн забрав із собою у домовину.

Родині лишив горе. За час служби Олександр отримав чимало нагород. Серед них відзнака президента України «За оборону України».

Посмертно Олександр Лісніченко був удостоєний відзнаки Головного управління розвідки Міністерства оборони України в медалі «За бойові заслуги». 24 лютого подвиг свого оборонця визнає і місто. Олександр Лісніченко – захисник України, герой Прилуцької громади.

Незримими крильми янгола Ігор Іванов обіймає донечок Тамілу і Єву та дружину Альбіну. Ігор Володимирович народився 2 грудня 1988 року. У цивільному житті був будівельником.

Та війна змусила героя стати до оборони України. Під час служби Ігора Івановича нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 25 листопада 2024 року смерть обірвала незавершений життєпис захисника.

Сьогодні його усмішку овдовіла дружина бачить лише у спогадах. Донечки промовляють всі несказані слова до світлин татка. А у відповідь тиша огортає теплом.

Сьогодні Ігор Іванов – захисник України, герой Прилуцької громади.

Дмитра Савицького оплакує матуся Наталія. Мамина молитва зберегла сина, коли той захищав Україну в зоні АТО/ООС.

Та мабуть 1 грудня 2024 року такі ж мужні і сильні воїни були потрібні на небі. Дмитро Савицький не загинув. Захисник України, герой Прилуцької громади став до лав небесного воїнства.

Ніна Никифорівна та Іван Іванович – колеги. Сьогодні в очах онуків бачать погляд загиблого сина Олега. Несправедлива жорстока війна змушує батьків носити траур за дітьми. А це була єдина надія, повторює матуся. У нечастих та дуже коротких телефонних розмовах Олег Кулик завжди говорив – все добре, ви бережіть лише себе.

По посмертну відзнаку «Захисник України, герой Прилуцької громади» йдуть згорьовані батьки, осиротілий синочок Михайло та овдовіла дружина Ольга. У пам’яті заклякла єдина дата – 22 грудня 2024 року. Ще зовсім свіжа рана болить тату Станіслава Карого Валерію Миколайовичу.

Син загинув у битві з рашистами 4 січня 2025 року. Ім’я Станіслава Карого назавжди записане в Книгу пам’яті захисників України. Це герой.

Герой назавжди. Герой для всієї громади. 4 січня 2025 року обірвалося життя і Володимира Грищенка.

З пекучим болем, невпинним горем сам на сам лишилася мама героя Ганна Михайлівна. Сьогодні навіть крізь сльози Ганні Грищенко він дарує усмішку. Тепла згадка про те, як синочок зростав та мужнів.

Війна. Від самого слова віє холодом та пахне кров’ю. Війна забрала захисника України, героя Прилуцької громади Володимира Грищенка.

Ганна Михайлівна ділить єдине горе з матерями всієї України.

Зовсім молодому Владиславу Малишу ще б жити та кохати. Найкращий, найдобріший. Таким для рідних залишився Владислав Сергійович.

7 січня 2025-го світ навколо мами героя Вікторії Миколаївни на мить зупинився. Синочок загинув. Життя втратило фарби. Захисник пішов у вічність. Синочок Денис втратив тата. Сестра Ірина лишилася без братика.

Частинка душі мами Олени Олексіївни у пітьмі горя та втрати. Родина загиблого захисника України, героя Прилуцької громади Костянтина Радченка осиротіла 7 січня. У мовчанні сховалася сила розпачу.

Війна. Проклята війна. Війна забрала життя, не спитавши.

17 січня смерть повела за собою Віталія Саулка. Чорним вороном смуток літає над родиною полеглого оборонця. Віталій Саулко подарував Україні хвилини спокою, і це прекрасно, але вони осиротіли донечку Анну. У ній Віталій продовжить жити для мами Ольги Федорівни і тата Миколи Григоровича.

В єдиному горі вдова Сергія Дроня Наталія та мама героя Ольга Григорівна. Разом отримують почесну відзнаку подвигу захисника.

Сергій Олександрович став на захист рідної землі та українського народу у квітні 2023-го. 5 лютого 2025 року внаслідок отриманих поранень під час бойових дій Сергій Дронь помер. Сьогоденна війна щодня забирає від нас найкращих людей – воїнів-титанів.

Відлуння втрати залишається у меморіалах, але як героїв. 24 лютого після трьох років війни у строю полеглих захисників 104 прилучанина. 104 неповторні історії життя.

Світлом лампадок родини осяюють шлях до небес своїм найріднішим. Кладуть квіти до портретів. Бережуть світлі образи у пам’яті.

І тихим покликом птахи миру, мов душі загиблих воїнів, гомонять. Вже скоро буде мир. Вже скоро буде перемога.

А ми маємо шанувати і згадувати захисників поіменно. Тож вклоніться подвигу десяти незламних героїв-прилучан.

Лісніченко Олександр Михайлович.
Іванов Ігор Володимирович.
Савицький Дмитро Андрійович.
Кулик Олег Іванович.
Карий Станіслав Валерійович.
Грищенко Володимир Анатолійович.
Малиш Владислав Сергійович.
Радченко Костянтин Валентинович.
Саулко Віталій Миколайович.
Дронь Сергій Олександрович.

Вічна пам’ять полеглим героям.

ТК Прилуки.