Вони загинули, щоб ми жили. Прилуки, Прилуччина попрощались з воїнами А. Позняковим та М. Поляком
Прилуччина знову у скорботі, проводжає у останній путь двох своїх героїв, які захищали наше мирне життя на фронтах війни з росією.
У вересні 2023 року Анатолій Позняков приєднався до лав військовослужбовців ЗСУ. Спочатку навчання, передова, бої і важке поранення під Кураховим. Військовий госпіталь, реабілітація. Позаду важкі випробування. Серце захисника не витримало. 28 січня 2024 року Анатолій помер.
У вересні 2023 року Анатолій Позняков приєднався до лав військовослужбовців ЗСУ. Спочатку навчання, передова, бої і важке поранення під Кураховим. Військовий госпіталь, реабілітація. Позаду важкі випробування. Серце захисника не витримало. 28 січня 2024 року Анатолій помер.
В останній земний шлях воїна-земляка Прилуцька громада проводжала на колінах. Плинула над містом «Кача», «Герої не вмирають». Не вмирають – відлунювало у серцях прилучан. Вони – у пам’яті народній.
Цього ж дні земним поклоном проводжали Прилуки загиблого захисника з Богданівки Линовицької тергромади. Михайло Поляк добровільно став на захист рідної держави у березні 2022 року. За плечима у військовослужбовця служба в армії, АТО. Воював у Лисичанську, Щасті, Дебальцевому. З початку повномасштабного вторгнення Михайло Поляк знову у Лисичанську, потім Сіверськодонецьк, Мар’їнка, Курахове. Останній бій воїн прийняв 5 грудня 2023 року біля Новоолександрівки на Донеччині.
Довгим був останній шлях Михайла Поляка додому. Рідні, односельці зустрічали траурний кортеж з живими квітами, на колінах. У скорботному мовчанні траурна процесія рухається до сільського кладовища. Не забудемо, пам’ятатимемо через віки.
Небесне воїнство захисників української землі поповнилося двома воїнами світла. Анатолій Позняков та Михайло Поляк навіки на сторожі своїх рідних, Прилуччини, України.
