«Я ніколи не бачив стільки мертвих дітей»: поліцейські про участь у пошуково-рятувальній операції у Прилуках
«Софія просила, щоб я від неї не відходив, вона часто втрачала свідомість», – так згадує перші хвилини пошуково-рятувальної операції поліцейський Прилуцького райвідділу Богдан Жуков. Саме він знайшов 20-річну Софію, яка кілька годин провела під завалами будинку у Прилуках поряд зі своїм мертвим півторарічним сином та пораненим чоловіком. Вони були у п’ятиповерхівці, в яку влучила російська ракета 7 жовтня. Правоохоронець майже дві години був поруч із людьми, поки їх діставали з-під завалів. Це була сім’я переселенців з Ізюма. Інший поліцейський, Сергій Олексенко, розповів, що спочатку завали розбирали руками, бо не було потрібної техніки. Чоловік зізнається – працювати було складно, а найважчим було усвідомлення того, що у людей обірвалося життя.
Поліцейський Богдан Жуков пригадує, як знайшов під завалами п’ятиповерхівки, в яку поцілила російська ракета, подружжя з півторарічною дитиною.
«Софія дуже довго мене тримала за руку, я з ними пробув майже дві години. Вона просила, щоб я від неї не відходив, вона часто втрачала свідомість. Сергія часто засипало камінням, він не міг самостійно дихати. Я намагався їх врятувати».
Богдан каже: щоб Сергій міг дихати, періодично прибирав з його обличчя каміння та пісок, які сипалися під час розбору завалів.
«Ті дві години, які я з ними пробув, то була наче вічність. Я наче був з ними завжди знайомий. Я не знав, що говорити… Говорив усе: що ми зустрінемося, що підемо до мене в гості, хоча я вже розумів, що дитини немає, і Софія вже це розуміла, але ми все одно про неї говорили. Я не знав, як їх відволікати. Я плакав із Софією разом… (витирає сльози). Ми їх витягнули живими, як я і обіцяв, але, наскільки мені відомо, Сергій також учора загинув, уже у лікарні. Я сподіваюсь, Софія жива. Вони не прилучани, вони тиждень тому приїхали з Ізюма, щоб врятувати свою дитину від війни… І дитина загинула тут, у мирних Прилуках, як ми думали».
Родина переїхала на Чернігівщину після того, як РФ зруйнувала їхній будинок на Харківщині. Загиблому Сергію Лєвічєву було 18, а його сину Олексію півтора роки.
«Надавати медичну допомогу — це одне вміння, а надавати психологічну допомогу, коли мати розуміє, що поруч лежить її мертва дитина — це зовсім інша річ. Є процес професійної деформації, але я не був до цього готовий. Я ніколи не бачив стільки мертвих дітей за один день в одному місці. Безневинно вбитих дітей», — каже Богдан Жуков.
Колега Богдана Олександр Пащенко розповів, що того дня допоміг винести зі зруйнованої частини будинку тіла двох дітей.
«Маленьку дівчинку півтора роки виносили з п’ятого поверху. І поруч також була дитина».
13-річну дівчинку поліцейські з рятувальниками знайшли мертвою у власному ліжку.
«Вона була на третьому поверсі. Так, в ліжку. Працівники ДСНС виконали гарну роботу, деблокували її з ліжечка, вона була під завалами. Дістали і передали, і ми вже знесли на вулицю», — каже Пащенко.
Олександр Пащенко розповів, що найбільше загиблих було на верхніх поверхах будинку.
«Робота, яку виконували, — деблокувати і дістатися до всіх під завалами, до квартир, які були на четвертому, п’ятому та третьому поверхах».
Поліцейський Сергій Олексенко розповів, що близько 6:30 ранку 7 жовтня почув вибух — це був звук влучання у будинок. Вже о сьомій правоохоронець працював біля п’ятиповерхівки.
«Це ранок, люди спали у своїх ліжках. Що можна думати? Були думки тільки про те, що потрібно швидко розбирати завали та допомагати людям. Одразу побігли по під’їздах, по поверхах, запитували, чи є хто: «Люди, відгукніться! Кому потрібна допомога?».
Зі слів Сергія Олексенка, спочатку завали розгрібали руками, бо не було потрібної техніки.
«З-під завалів ми почули голоси людей, які просили про допомогу (каже зі сльозами на очах). Потрібно допомагати людям. Тут інших варіантів немає. Сам батько, тут діти. У нас на той момент не було техніки, ми все гребли руками. Це вже згодом люди принесли лопати. А так всі цивільні, поліція, ДСНС — це все руками перебирали. По роботі зі смертю стикаєшся часто, але до такого ніколи не звикнеш. Коли дістають дитину та будь-яку людину, це максимально неприємно. Найважче було сприйняти те, що у людей обірвалося життя. Вони спокійно спали, у них були якісь плани. Хтось щось планував: йти у школу, в садочок, магазин. А тут одна ворожа ракета, удар — у всіх все обірвалося: життя, сім’ї», — Сергій Олексенко.
Поліцейський Денис Михайліченко каже: тоді хотілося робити все якомога швидше.
«Найскладніше, напевно, розуміти те, що там перебувають люди, які ще живі — і ми їм не можемо нічим допомогти, і вони собі нічим не можуть допомогти. В них паніка, стрес — а ми швидко все не можемо і одразу всім допомогти ми теж не можемо. Тут діти бігали, гуляли і майданчики були, і вже нічого немає. Просто руїна, все що залишилося від цього місця».
