Від АТО до повномасштабної війни: військовий з Прилук боронив Україну від агресора
Прилучанин Сергій Цибенко – учасник бойових дій, ветеран російсько-української війни. Він став на захист країни у 2014 році – боронив схід у зоні проведення АТО, у 2022 році також не залишився осторонь й взяв до рук зброю. Зараз чоловік займається громадською роботою та відстоює інтереси побратимів.
Про це пише «Чернігівщина».
Сергій Цибенко з Прилук сам пішов на фронт всупереч заборонам лікарів через операцію на спині: восени 2014 року був добровольцем – мобілізований до лав Збройних Сил України у 41-й батальйон територіальної оборони «Чернігів-2». Пізніше – відряджений та прикомандирований до 55-ї бригади, яка знаходилася на бойових позиціях, та виконував разом із підрозділами розвідки (група «Щит») бойові задачі з відбиття ДРГ, російських терористичних військ, у районі Донецького аеропорту, промзони Авдіївки, села Піски.
З позивним «Професор» призначений командиром групи «Щит». Після проходження лікування в Київському військовому шпиталі, повернувся до військової частини № 3137, яка виконувала бойові завдання на Маріупольському напрямку, та був призначений на посаду солдат-сапер інженерно-саперного взводу. Після лікування продовжив службу як сапер.
22 вересня 2015 року, після проведеної ротації на бойових позиціях, звільнений у запас та зарахований до оперативного резерву першої черги.
Згадує – коли вони, новобранці, під’їжджали до станції «Комиш-Зоря» (це поряд із зоною проведення АТО), він почув, як заграли сурми. Подивився у вікно потяга – ніде нікого, ніяких оркестрів. Він зрозумів, що це – війна, яка навпіл поділила його долю, вже вітала їх.
Він повернувся з неї із контузіями, але живим. Його врятували молитви мами Ганни Сергіївни, дружини Ренати, доньки Злати, підтримка сина Давида. Період його реабілітації був складним. Сергій три місяці не виходив із дому, прокидався вночі – йому здавалося, що він – все ще на фронті і зараз їх «накриють» «Гради». Завдяки дружині, родині, батькам йому вдалося реабілітуватися за досить короткий час, – завдяки їх любові. З фронту прийшов і його рідний брат Олег. Мама, дочекавшись синів із війни, померла, і це було для нього великим ударом.
Сергій говорить, що все життя у нього розділилося на «до війни» і «після війни». Він повернувся з фронту із загостреним почуттям справедливості.
Після мобілізації він почав працювати заступником голови громадської організації «Право на захист», журналістом та відповідальним за випуски однойменної газети.
З 2018 року він – голова громадської спілки «Рада ветеранів учасників бойових дій та родин загиблих (померлих) учасників бойових дій». Громадська організація та спілка надавали юридичну допомогу жителям міста та району, психологічну підтримку тим, хто воював в АТО, турбувалися про них, допомагали волонтерам, які навідували наших бійців на фронті.
24 лютого 2022 року Сергій був мобілізований до лав Збройних Сил України. Спочатку – у роту охорони Прилуцького РТЦК та СП. З 9 квітня 2022-го продовжив службу у в/ч А4013 на Сумському напрямку, потім служив у новоствореній бригаді на базі діючих батальйонів у в/ч А4712 – на посаді командира бойової машини піхоти на Запорізькому напрямку.
Після перенесених травм, операцій та тривалого лікування визнаний обмежено придатним. А 13 червня 2024-го, за рішенням військово-лікарської комісії, відправлений у відставку за станом здоров’я, знятий з військового обліку та визнаний непридатним до військової служби.
«Я завжди на рівні інтуїції відчував, що повномасштабне вторгнення неминуче, – говорить Сергій. – Нинішня битва – набагато жорстокіша, рашисти кинули надзвичайно багато зброї, дуже багато людських та інших ресурсів. Вони лізуть з усіх боків, їхня головна мета – знищити Україну як державу, знищити українську націю. Війна – м’ясорубка, безжальна і жорстока. Наш підрозділ готували як бойову одиницю для оборони і наступу. У моєму відділенні воювали хлопці з Чернігівського району, Ічнянщини, Прилуччини, з Черкаської області. І з дев’яти бійців живими залишилися лише четверо. Найскладніші рішення у житті мені доводилася приймати саме на фронті, на бойових позиціях. Від цих рішень залежало, чи залишаться живими мої підлеглі і я сам. Найбільша печаль у житті – загибель побратимів, ровесників і зовсім юних хлопців, які ще нічого не бачили в житті. Скільки в наших простих, звичайних хлопцях хоробрості, мужності! Вони героїчно захищають кожен метр нашої землі! Мій побратим Андрій з Ладана вижив навіть після того, як один три дні тримав оборону».
Повернувшись додому, пройшовши реабілітацію, Сергій почав активно брати участь у громадській роботі, допомагаючи у вирішенні проблем ветеранів російсько-української війни, проводити волонтерську роботу, зустрічатися з молоддю, з представниками влади.
Колись, за його, підтримки, як заступника голови громадської організації «Право на захист», було вирішено питання щодо виділення коштів із міського бюджету на придбання житла двом родинам учасників АТО та виділення землі учасникам АТО.
Як голова громадської Спілки Ради ветеранів, учасників бойових дій та родин загиблих (померлих), він активно допомагає ветеранам і їхнім родинам, ініціює міські програми підтримки захисників, відстоює права побратимів, сприяє встановленню пам’ятних знаків загиблим. Сергій – ініціатор створення міської та районної програм підтримки ветеранів і всіх постраждалих від війни. Він із командою займається наданням соціальної, психологічної, правової підтримки, вирішенням соціально-побутових, матеріальних проблем, проведенням заходів військово-патріотичного напрямку для молоді.
З лютого 2025 року Сергій приєднався до програми ветеранського спорту і постійно займається в спортзалі разом із побратимами.
За роки служби в ЗСУ та громадської діяльності він нагороджений численними державними й ветеранськими відзнаками, зокрема знаком «Гідність та Честь», відзнакою Президента «За участь в Антитерористичній операції», медаллю «За вірність народу України», орденом «Лицарський Хрест Добровольця».
Багаторічний досвід служби, волонтерства та роботи з ветеранами, дав йому розуміння: сильна громада починається з об’єднання людей, які хочуть змін. Саме тому він обрав співпрацю з ГО «Захист Держави», щоб і надалі допомагати побратимам, посилювати захист їхніх прав та підтримувати розвиток ветеранських ініціатив у Прилуках і області:
«Так, потрібні ефективні державні, обласні, міські програми, необхідні нові соціальні ініціативи від громадських організацій для підтримки та допомоги ветеранам війни, їхнім родинам, родинам загиблих. Але треба і звичайна, щира людська увага, повага, шанобливе ставлення. З боку влади, чиновників, земляків і сусідів, звичайних людей. Люди повинні пам’ятати, хто ніс цю війну на своїх плечах, хто жертвував усім, не шкодував ні здоров’я, ні життя, і продовжує це робити. Байдужість, відсутність емпатїї до ветеранів – неприпустима, її неможливо ні зрозуміти, ні пробачити», – впевнений Сергій.
У громадській роботі його підтримує дружина Рената, яка має юридичну освіту і допомагає тим, хто повернувся з війни, у відстоюванні їхніх прав.
Найцінніше для Сергія – родина: дружина Рената, син Давид і донька Злата. За роки війни він втратив маму Галину Сергіївну, тата Миколу Андрійовича, брата Олега, який загинув на фронті.
Попри все, Сергій вірить у нашу перемогу: «За неї вже заплачена величезна ціна, і вона буде ще більш гіркою і болючішою. Ситуація на фронті – складна, на всіх напрямках. Війна не припиняється ні на хвилинку, її маховик – безжальний, невтомний. Але воїни тримають оборону, хоч і виснажені. Наші ЗСУ довели всьому світу, що вони – одні з кращих армій планети. Мужність, витривалість, вміння приймати оперативні рішення і змінювати ситуацію, блискуче проведені операції, які увійдуть до підручників історії та військової справи. Незламний дух і воля приведуть нас до перемоги. Нам потрібні зараз віра та єдність – єдність армії і тилу, єдність усієї нації».
