День пам’яті жертв Голодомору: хто і коли придумав акцію «свічка у вікні».
Щорічно в Україні у четверту суботу листопада вшановують пам’ять жертв Голодоморів. Традиційно у цей день українці запалюють свічку у себе на підвіконні. У 2024-му День пам’яті припадає на 23-тє листопада.
РБК-Україна розповідає про те, хто і коли придумав проводити акцію “свічка у вікні” у пам’ять про жертв Голодоморів.
Історія Дня пам’яті жертв Голодоморів
День пам’яті жертв Голодоморів заснували 26 листопада 1998 року, тоді президент Леонід Кучма підписав відповідний указ. Його відзначають у четверту суботу листопада.
Зазначимо, що у 2006 році Верховна Рада визнала Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. Події 1921-1923 та 1946-1947 років кваліфіковані як голод.
У 2008 році у Києві створили Національний музей Голодомору-геноциду. Його головна споруда має форму “свічки пам’яті”, саме тут щорічно збираються тисячі українців, аби вшанувати загиблих від голоду земляків. Люди приносять до меморіалу колоски, хліб та запалюють свічки.
Загальнонаціональна хвилина мовчання настає о 16 годині. Після цього українці, які не мають змоги відвідати музей Голодомору-геноциду чи місцеві меморіали, запалюють вдома на підвіконні свічку пам’яті.
Коли і як з’явилась акція “свічка у вікні”
Ініціатором проведення акції вшанування пам’яті жертв Голодомору є американський історик, дослідник Голодомору в Україні Джеймс Мейс. Вперше про свій задум він розповів у колонці “Свіча у вікні”, яку опублікували в газеті “День” 18 лютого 2003 року.
“Хочу запропонувати акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го (в четверту суботу листопада) визначити час, коли кожен член цієї нації, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих”, – заявив тоді Мейс.
До такої ідеї історика підштовхнув офорт-автопортрет Тараса Шевченка зі свічкою, який той одного разу побачив.
“Джеймс хотів, щоб церемоніали стали більш людяними. Щоб головними були не чиновники, а люди. І йому допоміг “Кобзар” Шевченка. Одного разу Мейс прийшов додому і попросив почитати його. Коли побачив офорт, на якому молодий Шевченко тримає свічку, сказав: “От що нам потрібно. Нам потрібна не людина на трибуні, а людина зі свічкою”, – згодом згадувала дружина Джеймса Наталія Дзюбенко-Мейс.
За її словами, історик боявся, що навіть у самостійній Україні вшанування жертв Голодомору матиме “совдепівський” підхід зі стандартним покладанням квітів і хвилиною мовчання.
“Давайте цього дня поставимо на підвіконня запалену свічку, щоб згадати мільйони розстріляних, померлих від голоду (на початку 2000-х у День пам’яті жертв Голодоморів також вшановували жертв політичних репресій, – Ред.). Багато хто з них не встиг залишити на цій землі свого прямого продовження – синів та доньок. Палаючи у наших вікнах, вогники свічок стануть знаком того, що їх не забуто, що й вони мають нащадків, які їх пам’ятають”, – закликав українців Мейс.
Трохи більше як через рік після смерті дослідника українці почали втілювати у життя його задум вшанування пам’яті жертв Голодомору, запалюючи свічки на підвіконнях у четверту суботу листопада.
Що відомо про Джеймса Мейса
Джеймс Мейс – один із небагатьох дослідників неукраїнського походження, який займався вивченням історії України, зокрема Голодомору.
Народився Джеймс 1952 року у штаті Оклахома, США. Його батько походив з індіанського племені черокі, яке уряд у ХІХ ст. переселив із корінних земель у Північній Кароліні й Джорджії до Оклахоми. Саме ця родинна історія надалі підштовхнула його до вивчення геноцидів.
Мейс навчався на історичному факультеті в Університеті Оклахоми, згодом у Мічигані. Здобув ступінь доктора філософії з історії, захистивши дисертацію “Національний комунізм у Радянській Україні 1919–1933 років”.
У 80-х історик допомагав Роберту Конквесту із роботою над книгою “Жнива скорботи. Радянська колективізація і Голодомор”, зокрема перекладав інформацію з українських джерел. Ця книга згодом стала дуже популярною на Заході.
Джеймс перший із західних дослідників охарактеризував голод 1932–1933 років саме як геноцид проти українського народу.
“Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті – нема проблем”, – заявив Мейс на науковій конференції у 1982 році в Ізраїлі.
З 1986-го протягом чотирьох років Мейс організовував діяльність Комісії Конгресу США із вивчення голоду 1932-1933 років. Тоді він підготував звіт про події 30-х в Україні, де називав голод геноцидом. Також Комісія влаштувала публічні слухання у семи штатах, на яких 57 свідків голоду розповіли про дії комуністичної влади.
Після розпаду СРСР цікавість Америки до теми Голодомору в Україні знизилась, тому вона перестала фінансувати дослідження. Зрештою у 1993 році Мейс вирішив переїхати у Київ, де продовжив займатись вивченням подій 1930-х.
“Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту і не стати хоча б напів євреєм, як не можна займатися історією Голодомору і не стати хоча б напів українцем”, – говорив дослідник.
Джеймс помер у травні 2004 року на 53-му році життя через серцево-судинну хворобу. Незадовго до цього він переніс кілька операцій. Історика похоронили на Байковому кладовищі. Його посмертно нагородили орденом Ярослава Мудрого ІІ ступеню.
